Аналiз iнвестицiйної дiяльностi в умовах ринкової економiки

Аналіз інвестиційної діяльності в умовах ринкової економіки

План.

Вступ.

Розділ I. Роль та значення інвестицій
1 Економічна суть інвестування. Види інвестицій. Інвестори.
2 Джерела та специфіка інвестування (у ЗЕД).

Розділ II. Розробка інвестиційних проектів, та методи оцінки їх
ефективності.
1. Принципи і послідовність розробки інвестиційного проекту.
2. Методи оцінки їх ефективності.

Розділ III. Здійснення інвестиційної діяльності на прикладі
банківської системи.
1. Суть та цілі банківських інвестицій.
2. Види банківських інвестицій та ризик пов’язаний із ними.

Висновки.

Список використаної література.

Вступ.

Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливо без ефективної
структурно-інвестиційної політики перетворення економіки з метою створення
сприятливого інвестиційного клімату. Докорінно повинно помінятись
діяльність інвесторів в умовах ринкового розподілу створюваного
національного багатства.
Нові організаційно-правові відносини між суб’єктами інвестиційної
діяльності вимагаютьглубоких теоритичних і практичних знань для ефективного
здійснення інвестицій у всіх її формах: фінансові, реальні, інтелектуальні,
інноваційні.
В першу чергу ринкові перетворення повинні пройти в інвестиційній
сфері, яка відіграє клочеву роль в економіці. Коплекс галузей і виробництв,
які створюють інвестиційну сферу, покликаний в короткі терміни забезпечити
стабілізацію економіки та розширене виробництво. Суттєвим чином на
інтенсифікацію відтвореного процесу повинен вплинути інвестиційни ринок,
котрий в Україні тільки формується.
Ця дипломна робота містить в собі узагальненний теоритичний матеріал,
щодо суті інвестицій, та деякі практичні рекомендації рекомендації щодо
розробки та реалізації інвестиційного проекту. Ми намагались на основі
закордонного досвіду дати деякі рекомендації для суб’єктів інвестиційної
діяльності.
Також, ця дипломна робота містить теоритичні дані про становлення на
ринку України інвестиційною діяльності фінансово-кредитних установ
(банків). А також деякі рекомендації проведення банками інвестиційної
діяльності.

РОЗДІЛ I.
РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ.

1.1. Економічна суть інвестування. Види інвестицій. Інвестори.

Інвестиції — нове явище в економіці і праві України. У перекладі з
англійської мови — це капітальні вкладення. Вони є довгостроковими,
цільовими, здійснюються державними і недержавними (приватними або
індивідуальними) інвесторами на підставі інвестиційної угоди, передбачають
отримання прибутку інвестором, підлягають державній реєстрації.
Однак капіталовкладення — інвестиції у широкому розумінні. У вузькому
ж розумінні інвестування — це довгострокове вкладення капіталу. Інвестиції
за національною ознакою можна поділити на іноземні інвестиції в Україну, з
України за кордон і внутрішньодержавні інвестиції.
За об’єктом вкладення інвестицій виділяють реальні і фінансові
інвестиції У нас фінансові інвестиції іноді називають прямими, що
розбігаються з американською термінологією, згідно якою останніми є
інвестиції у фірму, що складають більше 10% капіталу.
Якщо мова йде про іноземні інвестиції, у світовій практиці до прямих
відносять такі, що складають 25% капіталу фірми.
Перш, ніж з’ясувати відмінність між реальними та фінансовими
інвестиціями зазначимо, що інвестиціями є всі види майнових та
інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та
іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається
соціальний ефект.
Отже, реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу
безпосередньо у засоби виробництва і предмети споживання (наприклад, у
будинки, споруди, устаткування, та інші матеріальні цінності).
Порівняно новим явищем для даного виду інвестицій є лізинг (від
англійського “leasing” — довгострокова оренда машин і устаткування).
Лізинг забезпечує промисловим, транспортним, торгівельним та іншим
підприємствам можливість отримати у користування широкий асортимент
промислового та іншого обладнання, транспортні засоби (у т.ч. літаки і
кораблі) у спеціалізованих лізингових компаніях. Лізінгові компанії за
власні кошти купують обладнання і здають в оренду.
Лізинг дозволяє промисловим та іншим компаніям задовільнити потреби у
основних фондах без здійснення значних одноразових капітальних затрат,
використовуючи при цьому дороге чи спеціальне обладнання.
Він є привабливим методом фінансування інвестицій і в легкій
промисловості для середніх і дрібних, але прибуткових і конкурентноздатних
фірм.
Включення лізингу в інвестиційні програми промислових підприємств
дозволяє також покращити планування та організацію інвестиційного процесу.
Адже більшість угод за ним заключається за фіксованими ставками і на
попередньо узгоджених умовах.
Лізинг забезпечує фірмам-орендарям ряд фінансових вигод:
1) придбання устаткування обходиться дешевше, оскільки фінансова
компанія може отримати позику на кредитному ринку по більш
низькій ставці, ніж підприємство-орендар;
2) він дозволяє промисловим та іншим компаніям ширше
використовувати державні податкові і амортизаційні пільги;
3) вдається у певній мірі уникнути негативного впливу інфляцій,
оскільки орендні ставки встановлюються на дату підписання
угоди і потім, як правило, не переглядаються. У сучасній
світовій практиці найбільшого значення набув фінансовий лізинг
(частіше через оренду із залученням засобів третьої сторони).
За підрахунками західних економістів у розвинених капіталістичних
країнах лізинг покриває від 6% до 20% щорічних потреб у засобах для
інвестицій в основні фонди.
Лізинг став транснаціональним явищем. Найбільший розвиток лізингової
компанії отримали у США. На його умовах у США можна придбати практично будь-
яке обладнання. У Європі лізингові операції досить поширенні в Англії та
Франції.
Фінансовими інвестиціями є вкладення у цінні папери, а також
розміщення капіталу у банку. У складі фінансових інвестицій можна виділити
портфельні — це сукупність цінних паперів різних елементів, які придбав
інвестор з метою отримання прибутків шляхом інвестицій у ці папери.
Виходячи із сучасної структури фондового ринку України, одне з
основних місць у портфелі повинні були б зайняти акції банків. Однак
останнім часом банки все пасивніше розповсюджують свої акції серед
сторонніх і в першу чергу — індивідуальних інвесторів. Цим і обумовлюється
те, що більшість банків особливо не турбуються про підтримання ліквідності
своїх акцій.
При формуванні інвестиційного портфеля великий інтерес викликають
акції та інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і компаній.
Досить рідким фінансовим інструментом на нашому фондовому ринку
залишаються облігації, хоча і вони є у портфелі.
До інвестиційного портфеля входять також облігації органів
управління, казначейські зобов’язання, ф’ючерси, опціони.
Крім власне цінних паперів, до інвестиційного портфеля як найбільший
поширений сьогодні альтернативний спосіб вкладення вільних грошових
засобів, включений американський долар, який виступає свого роду базою для
порівняння цінних паперів, включених до портфеля.
Поряд з реальними і фінансовими інвестиціями існують і так звані
інтелектуальні інвестиції, тобто сукупність технічних, технологічних знань,
ліцензій, ноу-хау, підготовка та перепідготовка кадрів тощо.
У практиці інвестування зустрічаються реінвестиції, вкладання коштів,
що отриманні у формі доходів від інвестиційних операцій. Напрямки
реінвестиційної діяльності ті ж самі, що і інвестицій у власному розумінні
слова — оборот продуктивного, грошового та фіктивного капіталу. Основна
мета реінвестування — одержання підприємницького прибутку, проценту або
дивіденту. Розрізняють реальні і фінансові реінвестиції.
Отримує розповсюдження нова інвестиційна стратегія, яка орієнтується
на конкретних людей та конкретні підприємства. Це так званий селенг —
залучення особистих коштів працівників підприємств (фірм), коли останні,
переносячи труднощі з фінансовими ресурсами, змушені звертатись за
допомогою до своїх працівників. Селенг — це один із способів інвестування
різних програм.
Інвестори. Це суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають
рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та
інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Ними можуть бути
громадяни і юридичні особи України, іноземних держав, а також держави.
Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також
виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. До
об’єктів інвестиційної діяльності, таким чином відносяться і її учасники —
інвестори, замовники, користувачі робіт, постачальники, банківські,
страхові і посередницькі організації, біржі тощо.
Зазначимо, що абсолютна більшість юридичних осіб, які діють на
фондовому ринку в якості інвесторів, є інститути. Тому цю категорію
інвесторів називають інституційними інвесторами. Вони купують акції і
облігації з різних причин. Найбільш поширеною серед них є прагнення не лише
захистити свої тимчасово вільні кошти від знецінення, але й одержати певний
дохід. Поряд із цим інституційні інвестори купують цінні папери з метою
впливу на упраління емітентом, використання їх як засобу розрахунків.
Крім інституційних інвесторів діють ще індивідуальні інвестори, тобто
фізичні особи, які переслідують свої особисті інтереси і є досить
багаточисельними на фондовому ринку. Таким чином, якщо індивідуальні
інвестори на фондовому ринку є, як правило, у більшій мірі —
багаточисленими, інституційні інвестори — у більшій мірі впливовими. Це
пояснюється рядом причин: по-перше, як правило, інституційні інвестори
володіють більшими коштами, ніж окремо взяті індивідуальні, які можуть
спрямовуватись на придбання цінних паперів. По-друге, саме інституційні
інвестори частіше бувають зацікавленими у тому, щоб брати участь у
повсякденному управлінні справами емітента. По-третє, якщо індивідуальні
інвестори купують цінні папери, керуючись головним чином особистими
інтересами, то інституційні досить часто роблять це з метою поєднання
інтересів як власних, так і емітента.
Основними нормативними актами, що визначають правовий статус
iнвесторiв в Українi, є закон “Про iнвестицiйну дiяльнiсть”, “Про цiннi
папери i фондову бiржу”, Про господарськi товариства”, “Про банки i
банкiвську дiяльнiсть”, “Про приватизацiйнi папери”, Цивiльний кодекс,
Декрет КМ “Про режим iноземного iнвестування”, Положення “Про iнвестицiйнi
фонди та iнвестицiйнi компанiї” i т.д.
I далi. Iнституцiйнi iнвестори можна подiлити на три групи.
1. Такi, що здiйснюють скерованi iнвестицiї у обмежене коло пiдприємств
— холдiнги, фiнансовi групи, фiнансовi компанiї.
2. Такi, що здiйснюють повсюднi iнвестицiї, тобто не обмежуються ранiше
визначеними об’єктами iнвестування. До цiєї групи входять
iнвестицiйнi фонди та компанiї, страховi фiрми i т.д. Хоча треба
сподiватись, що у недалекому майбутньому вони будуть
спецiалiзуватись по певних об’єктах iнвестування. Портфель
iнвестицiй цих iнвесторiв досить широкий i вiдносно стабiльний.
3. Такi, що здiйснюються повсюднi iнвестицiї, але не мають стабiльного
портфеля цiнних паперiв — iнвестицiйнi дiлери. Це iнвестори, якi
намагаються отримати прибуток шляхом спекулятивної гри на бiржi
(торгiвельнi компанiї, iнвестицiйнi банки тощо).
Iнвестицiйна дiяльнiсть. Iнвестицiйною дiяльнiстю є сукупнiсть
практичних дiй громадян, юридичних осiб i держави щодо реалiзацiї
iнвестицiй. Вона здiйснюється на основi:
iнвестування, здiйснюваного громадянами, недержавними пiдприємствами,
господарськими товариствами, а також громадськими i релiгiйними
органiзацiями;
державного iнвестування за рахунок коштiв бюджетiв, позабюджетних фондiв i
позичкових коштiв;
iноземного iнвестування.
Iнвестицiйна дiяльнiсть здiйснюється згiдно з такими основними
принципами:
1) невтручання органiв держави, юридичних осiб i громадян в
iнвестицiйну дiяльнiсть, яка не протирiчить дiючому законодавству;
2) добровiльнiсть iнвестування;
3) рiвноправнiсть всiх iнвесторiв i учасникiв iнвестицiйної дiяльностi;
4) захищеностi iнвестицiй;
5) свободи вибору критерiїв при здiйсненнi iнвестицiйної дiяльностi.
Об’єкти iнвестування. Об’єктами iнвестицiйної дiяльностi може бути
будь-яке майно, в основнi фонди i оборотнi кошти в усiх галузях та сферах
господарства, цiннi папери, цiльовi грошовi вклади, науково-технiчна
продукцiя, iнтелектуальнi цiнностi, iншi об’єкти власностi, а також майновi
права.
Забороняється iнвестування в об’єкти, створення i використання яких
не вiдповiдає вимогам санiтарно-гiгiєнiчних, радiацiйних, екологiчних,
архiтектурних та iнших норм, встановлених законодавством України, а також
порушує права та iнтереси громадян, юридичних осiб i держави, що
охороняється законом.
Замовники iнвестицiй i користувачi об’єктiв iнвестування. Замовником
може бути iнвестор, а також будь-якi iншi фiзичнi та юридичнi особи,
уповноваженi iнвестором здiйснювати реалiзацiю iнвестицiйного проекту. При
цьому замовник не повинен втручатись у пiдприємницьку дiяльнiсть iнших
учасникiв iнвестицiйного процесу, якщо iнше не передбачене угодою.
Користувачами можуть бути iнвестори, а також iншi фiзичнi та юридичнi
особи, державнi та мунiцiпальнi органи, iноземнi держави та мiжнароднi
органiзацiї, для яких створено об’єкт iнвестування.
Основним правовим документом, який регулює взаємовiдносини мiж
суб’єктами iнвестицiйної дiяльностi, є iнвестицiйна угода, вибiр умов якої
є їх виключною компетенцiєю. Хоча законодавство мiстить, скажiмо, умови, за
яких iнвестицiйна дiяльнiсть припиняється (наприклад, оголошення iнвестора
банкрутством).

1.2. Джерела та специфiка iнвестування (ЗЕД).

Iноземнi iнвестицiї — це всi види цiнностей, що вкладаються
безпосередньо iноземними iнвесторами в об’єкти iнвестицiйної дiяльностi.
Iноземнi iнвестори мають право здiйснювати iнвестицiї на територiї
України у виглядi:
1) конвертованої валюти;
2) валюти України — при реiнвестицiях в об’єкти первинного
iнвестування;
3) будь-якого рухомого i нерухомого майна (землi, будiвель, споруд,
обладнання та iнших матерiальних цiнностей, крiм споживчих товарiв
та товарiв, призначених для продажу);
4) акцiй, облiгацiй, iнших цiнних паперiв, а також iнших корпоративних
прав, виражених у конвертованiй валютi за їх ринковою вартiстю;
5) грошових вимог та права вимоги про виконання договiрних зобов’язань,
якi гарантованi першокласними банками i мають вартiсть у
конвертованiй валютi, пiдтверджену згiдно iз законами країни-
iнвестора або мiжнародними торгiвельними звичаями;
6) будь-яких прав iнтелектуальної власностi, включаючи авторськi права,
права та винаходи, торгiвельнi знаки, фiрмовi найменування,
промисловi зразки, ноу-хау i т.п.;
7) прав на здiйснення господарської дiяльностi, включаючи права на
розвiдування, розробку, видобування або експлуатацiю природних
ресурсiв.
Iноземнi iнвестори мають право здiйснювати всi види iнвестицiй у
таких формах:
1) часткової участi у пiдприємствах, що створюються спiльно з
українськими юридичними i фiзичними особами, або придбання частки у
дiючих пiдприємствах;
2) створення пiдприємств, що повнiстю належать iноземним iнвесторам,
фiлiй iнших вiдокремлених пiдроздiлiв iноземних юридичних осiб або
придбання у власнiсть дiючих пiдприємств повнiстю;
3) придбання незабороненого законами України нерухомого чи рухомого
майна (за виключенням земельних дiлянок) шляхом прямого одержання
майна або у формi акцiй, облiгацiй та iнших цiнних паперiв;
4) придбання самостiйно або за участю українських юридичних чи фiзичних
осiб прав користування землею та концесiв на використання природних
ресурсiв на територiї України;
5) в iнших формах здiйснення iнвестицiй, зокрема на основi угод з
суб’єктами пiдприємницької дiяльностi, якi прямо незабороненi
законом.
Iноземнi iнвестицiї оцiнюються в iноземнiй конвертованiй валютi та
валютi України. Оцiнка iноземних iнвестицiй здiйснюється сторонами
(учасниками) на основi цiн мiжнародних ринкiв на момент їх внесення.
Перерахування iнвестицiйних сум з iноземної валюти у валюту України
здiйснюється при оцiнцi вкладiв за курсом iноземної валюти до валюти
України не вищим, нiж той, що встановлюється Нацiональним Банком України.
Зазначимо, що при оцiнцi iноземних (у тому числi внескiв до статутного
фонду) виникає ряд проблем, що викликанi недосконалiстю iнвестицiйного
законодавства (про яке йтимитися далi).
Державна реєстрацiя iноземних iнвестицiй здiйснюється обласними
виконкомами до початку, у перiод або пiсля фактичного здiйснення iнвестицiй
шляхом подання iноземним iнвесторам iнформацiї у трьох примiрниках.
Зазначена iнформацiя може подаватись особисто iноземним iнвестором, через
офiцiйних представникiв iноземного iнвестора або надсилатись поштою.
Один примiрник iнформацiйного повiдомлення вiдмiчається при
реєстрацiї спецiальним штампом i повертається iноземному iнвестору як
пiдтвердження факту державної реєстрацiї його iнвестицiй.
Орган, що здiйснює реєстрацiю iнвестицiй не вправi вимагати вiд
iноземних iнвесторiв нiяких документiв, крiм iнформацiйного повiдомлення та
квитанцiй про сплату коштiв за реєстрацiю.
Однак практика засвiдчує, що iнвестицiї iнодi можуть бути фiктивними,
технiчно застарiлими, технологiчно недосконалими, а тому неадекватно
оцiненими iноземним iнвестором. Проблеми виникають i з оцiнкою iнвестованих
iнтелектуальних прав.
Тому виникає потреба або змiнити форму iнформацiйного повiдомлення,
або приймати для держреєстрацiї тi iнвестицiї, котрi пiдтвердженi
документально. Тобто iнвестор чи уповноважена ним особа представляє патент,
лiцензiю, свiдоцтво, сертифiкат своєї країни як доказ права виключного
володiння iнвестованим об’єктом. Бажано, щоб i оцiнка об’єкта здiйснювалася
органом, який видав один iз вищезгаданих документiв.
Бiльш ретельний вiдбiр i порядок реєстрацiї встановлений для
iноземних iнвестицiйних проектiв, якi претендують на одержання додаткових
пiльг. Вiдповiднi повноваження iз цього приводу покладенi на Агенство
мiжнародного спiвробiтництва та iноземних iнвестицiй та Мiнiстерство
фiнансiв. У разi, коли iноземний iнвестор прагне отримати пiльги,
встановленi державною програмою заохочення iноземних iнвестицiй, вiн має
додатково подати Мiнiстерству України за встановленою ним формою
iнформацiєю, що пiдтверджує вiдповiднiсть iноземного iнвестора критерiям,
встановленим зазначеною програмою.
Якщо iноземний iнвестор одержує додатковi пiльги за державною
програмою заохочення iноземних iнвестицiй, Мiнiстерство фiнансiв видає йому
iнвестицiйне свiдоцтво, яке є пiдставою для одержання встановлених пiльг.
Органи, що здiйснюють державну реєстрацiю iноземних iнвестицiй,
зобов’язанi протягом трьох робочих днiв iз моменту одержання необхiдної
iнформацiї зареєструвати iноземнi iнвестицiї чи повiдомити продавця про
причини вiдмови i у десятиденний термiн надiслати до Мiнiстерства фiнансiв
iнформацiю про здiйснену реєстрацiю iноземних iнвестицiй. Мiнiстерство
фiнансiв зобов’язане видати iнвестицiйне свiдоцтво протягом 60 днiв iз
моменту одержання необхiдної iнформацiї.
Вiдмова у державнiй реєстрацiї iноземних iнвестицiй можлива тiльки у
разi порушення встановленого законодавством України порядку iнвестування
або невiдповiдностi його вимогам, необхiдним для реєстрацiї. Вiдмова у
реєстрацiї на вимогу iнвестора має бути оформлена письмово, мiстити мотиви
вiдмови i може бути оскаржена у судовому порядку.
Державна реєстрацiя iноземної iнвестицiї дiє протягом всього перiоду
функцiонування цiєї iнвестицiї.
Iнвестицiйне свiдоцтво дiє протягом термiну, зазначеному у ньому. Цей
термiн має вiдповiдати перiоду дiї додаткових пiльг, встановлених державною
програмою заохочення iноземних iнвестицiй.
Тепер розглянемо правовий статус пiдприємств з iноземними
iнвестицiями (спiльних пiдприємств).
Пiдприємство з iноземною iнвестицiєю (спiльне пiдприємство) — це
пiдприємство будь-якої органiзацiйно-правової форми, створене за законами
України, якщо протягом календарного року в його статутному фондi є
квалiфiкацiйна iноземна iнвестицiя. Квалiфiкацiйна iнвестицiя — це iноземна
iнвестицiя, що становить не менше 20 вiдсоткiв статутного капiталу i при
цьому не може бути менша суми, визначеної п.4 ст.1 Декрету “Про режим
iноземного iнвестування”.
Пiдприємство з iноземними iнвестицiями може бути створене або шляхом
його заснування, або у результатi придбання iноземним iнвестором частки
участi (активiв) у ранiше заснованому пiдприємствi без iноземних
iнвестицiй, або придбання такого пiдприємства повнiстю.
Звернемо увагу на головнi моменти кожної iз названих органiзацiйних
форм.
1. Спiльне українсько-iноземне пiдприємство.
Найбiльш важливим є питання: що необхiдно для отримання податкових
пiльг? Потрiбно:
а) щоб частка внеску у статутний капiтал СП з боку iноземного
iнвестора була не менше 20% вiд суми статутного капiталу;
б) внесення у сатутний фонд квалiфiкацiйної iноземної iнвестицiї, пiд
якою розумiється:
внесення 100.000 доларiв США для банкiв i 50.000 доларiв США для iнших
пiдприємств у статутний фонд у виглядi рухомого i нерухомого майна i
майнових прав, прав iнтелектуальної власностi за наявностi вiдповiдного
посвiдчення (сертифiката країни iнвестора), права на концесiї, розробки
корисних копалин.
Для легалiзацiї iнвестицiй з наступним отриманням на неї
реєстрацiйного посвiдчення слiд мати для рухомого майна — митну декларацiю,
а для нерухомостi — акт на право власностi. Цi документи необхiдно буде
подати у реєструючий орган (хоча за законодавством вони не повиннi
подаватись).
внесення 50.000 доларiв США грошовими коштами, акцiями, iншими грошовими
вимогами, цiнними паперами, пiдтвердженими вiдповiдно до законiв країни
iнвестора чи мiжнародних звичаїв.
Оцiнка iноземної квалiфiкацiйної iнвестицiї здiйснюється сторонами на
основi цiн свiтових ринкiв. Таке формулювання дозволяє партнерам СП
пiдходити до оцiнки iнвестицiй доволi гнучко.
Пiдприємства з iноземними iнвестицiями (за деяким виключенням)
звiльняються вiд сплати податку на дохiд протягом 5 рокiв з моменту
внесення квалiфiкацiйної iнвестицiї. Цей строк звiльнення вiд податку на
дохiд збiльшується залежно вiд обсягу iноземної iнвестицiї: на один рiк —
для iнвестицiї до 500.000 доларiв США; на два роки — для iнвестицiї вiд
бiльш як 500.000 доларiв США до 5.000.000 доларiв США включно; на три роки
для iнвестицiї вiд бiльш як 5.000.000 доларiв США до 50.000.000 доларiв США
включню; на п’ять рокiв — для iнвестицiй бiльш як 50.000.000 доларiв США.
Хоча закон “Про оподаткування прибутку пiдприємств” передбачає, що вiд
такого податку будуть звiльнятись пiдприємства, зареєстрованi до 1 сiчня
1995 року (i тiльки на 5 наступних рокiв).
Претендент на додатковi пiльги, передбаченi у роздiлi 4 Державної
програми заохочення iноземних iнвестицiй, подає в Управлiння iноземних
iнвестицiй Агенства мiжнародного спiвробiтництва i iнвестицiй заяву на
одержання додаткових пiльг.
До заяви додаються у 6-ти примiрниках:
5. для створених та дiючих пiдприємств — довiдка про результати
аудиторської перевiрки та копiя iнформацiйного повiдомлення про
реєстрацiю iноземної iнвестицiї;
6. для iнвестицiйних проектiв бiзнес-план та копiя iнформацiйного
повiдомлення про реєстрацiю iноземної iнвестицiї (у разi, коли вона
зареєстрована). Тiльки рiшення Агенства про надання додаткових пiльг
може бути пiдставою для реєстрацiї Мiнiстерством фiнансiв
iнвестицiйного свiдоцтва.
У частинi митних пiльг зазначимо, що майно, ввозиться як внесок у
статутний капiтал СП звiльняються вiд обкладання митом.
Перерахуємо iншi позитивнi, а також негативнi моменти, якi, як
пiдказує досвiд, можуть мати мiсце при виборi даної форми.
Позитивнi сторони:
а) у випадку фактично рiвноцiнного iнвестування з боку українського
партнера можливiсть акумулювання значних грошових чи матерiальних
ресурсiв;
б) можливiсть використання технiчного потенцiалу, який є в
українського партнера, а також людських ресурсiв;
в) використання господарських зв’язкiв українського партнера i його
досвiду господарювання на українському ринку;
г) бiльш лояльне ставлення до СП, якщо його український засновник має
лобiстський вплив у мiсцевих органах влади i управлiння.
Негативнi сторони:
a) загальновизнане ставлення до СП як до ризикових пiдприємтсв з високим
ступенем конфлiктностi мiж партнерами, тому слiд ретельно розробляти
установчi документи;
б) прийнятi на Українi вимоги до СП у вiдношенi до розрахункiв за
використання державної власноcтi, землi, а також за приватизацiю
даних об’єктiв лише у ВКВ;
в) необхiднiсть обов’язкового 50% продажу валютної виручки державi;
г) у випадку вiдчуження квалiфiкацiйної iноземної iнвестицiї СП
ранiше 5 рокiв, СП сплачує податок на дохiд (прибуток) у повному
розмiрi за весь пiльговий перiод, протягом якого СП його не
сплачувало.
2. Пiдприємства iз стопроцентною iноземною участю.
Переходячи до характеристики пiдприємства зi стопроцентною участю
iноземного iнвестора, вiдзначимо iдентичнiсть вимог щодо порядку утворення
i можливостi отримання “податкових канiкул”, якi застосовуються до даного
пiдприємства, з тими, що були розглянутi вище. Тому вiдразу наголосимо на
позитивних i негативних моментах такої форми пiдприємств.
Позитивнi моменти:
а) можливiсть абсолютного контролю дiяльностi пiдприємств;
б) повне розпорядження активами пiдприємства.
Негативнi моменти:
а) погана орiєнтованiсть iноземного власника пiдприємства у
юридичних, бухгалтерських та iнших “правил гри”, якi сформувались на
українському ринку;
б) складностi з купiвлею чи орендою виробничих площ i обладнання;
в) розрахунки за використання державної власностi, землi, а також з
приватизацiєю цих об’єктiв лише у ВКВ;
г) необхiднiсть обов’язкового 50% продажу валютної виручки.

3. Ще однiєю формою участi iноземного iнвестора у здiйсненнi
господарської дiяльностi є виробнича кооперацiя без створення
юридичної особи.
Пiд кооперацiєю розумiють договори (контракти) про виробничу
кооперацiю, спiльне виробництво та iншi види спiльної iнвестицiйної
дiяльностi, якi не пов’язанi зi створенням юридичної особи, якщо такi
договори (контракти) передбачають здiйснення iноземних iнвестицiй на
територiї України у видах, про якi згадувалось вище. Вiдзначимо, що
регулювання таких вiдносин вiднесено до сфери цивiльного законодавства
України.
Позитивнi моменти:
а) спрощений порiвняно iз державною реєстрацiєю юридичної особи
порядок оформлення взаємовiдносин мiж сторонами договору при детальнiй
регламентацiї його положень;
б) уникається необхiднiсть вирiшення питань оренди чи купiвлi
виробничих площ i обладнань, оскiльки це майно може бути надане
українською стороною у якостi своєї частки у кооперацiї, аналогiчно
можуть вирiшуватися питання з найму робочої сили;
в) на iноземну iнвестицiю при кооперацiї розповсюжуються пiльговий
режим митного оподаткування.
Негативнi моменти:
а) можливiсть невиконання своїх договiрних зобов’язань з боку
українського контрагента, що вимагає ретельної регламентацiї договору,
особливо у частинi вiдповiдальностi сторiн по прийнятих на себе
зобов’язаннях;
б) при вивезенi продукту кооперацiї за митнi кордони України останнiй
буде визнаний експортним, що потягне необхiднiсть сплачувати вивiзне
мито, якщо тiльки при його виготевленнi не використовувалась
давальницька сировина;
в) для отримання додаткових пiльг при кооперацiї необхiдно внести
iноземну iнвестицiю у сумi не менше 100.000 доларів США.
Установчi документи новостворюваних пiдприємств з iноземними
iнвестицiями мають мiстити вiдомостi, передбаченi законодавством України
для вiдповiдних органiзацiйно-правових форм пiдприємств.
Державна реєстрацiя пiдприємств з iноземними iнвестицiями
здiйснюється у загальному порядку.
СП можуть займатися будь-якими незабороненими законодавством видами
дiяльностi, що передбаченi їх статутами.
Пiдприємство з iноземними iнвестицiями може створювати дочiрнi
пiдприємства, а також фiлiї, представництва та iншi вiдокремленi пiдроздiли
на територiї України та за її межами.
Потрiбно мати на увазi, що фiлiї i представництва (як пiдприємства зi
стопроцентною iноземною участю) можуть вiдкривати iнофiрми. Цi пiдроздiли
надiленi правом вiд iменi фiрми-засновника укладати угоди, якi створюють,
змiнюють i припиняють права i обов’язки iноземного суб’єкта пiдприємницької
дiяльностi.
Дочiрнi пiдприємства — юридичнi особи можуть вiд свого iменi
здiйснювати господарську дiяльнiсть, i вiдповiдати по зобов’язаннях.
Державна реєстрацiя подiбних пiдроздiлiв (дiяльностi iноземних
юридичних осiб) здiйснюється Мiнiстерством зовнiшньоекономiчних зв’язкiв
України. Крiм того вони повиннi реєструватись у Головнiй податковiй
iнспекцiї i у податкових iнспекцiях за мiсцезнаходженням.
Припинення дiяльностi СП здiйснюється у порядку, передбаченому
законами України для вiдповiдних органiзацiйно-правових форм пiдприємств i
лише у разi:
1) рiшення власникiв, прийнятого вiдповiдно до статутних документiв
пiдприємства;
2) закiнчення термiну дiї договору про заснування пiдприємства;
3) вiдповiдного рiшення суду, арбiтражного суду.

РОЗДІЛ II.
РОЗРОБКА ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ, ТА МЕТОДИ ОЦІНКИ ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ.

2.1. Принципи і послідовність розробки інвестиційного проекту.

Для наочного зображення інвестиційного проекту більшість країн
використовує бізнес-план. Бізнес-план являє собою стандартний для більшості
країн з розвинутою економікою документ, в якому детально обгрунтовується
концепція наміченого для реалізації реального інвестиційного проекту і
наводяться основні його характеристики.
Підхід до розробки і викладенню бізнес-плану диференціюються в
залежності від характеру інвестиційного проекту. Для великих інвестиційних
проектів, які потребують значних капітальних витрат, а також для проектів
пов’язаних з виробництвом і впровадженням на ринок нових які не мають
аналогів видів продукції, товарів чи послуг, розробляється новий варіант
бізнес-плану 40 — 50 сторінок. Необхідність такого детального
обгрунтування, диктується підвищенням рівня ринків для інвестора і
залучення до бізнес-плану експертів відповідного профілю. Для невеликих
інвестиційних проектів допускається розробка стислого варіанту бізнес-плану
обсяг 10 — 15 сторінок, який в подальшому за вимогою інвестора чи кредитора
може бути уточнений і доповнений. Далі ми зупинимось на вимогах до розробки
нашого варіанту бізнес-плану інвестиційних проектів.
Розробка і виклад інвестиційного бізнес-плану підпорядковані певній
логічній структурі, яка має уніфікований характер в більшості країн з
розвинотою ринковою економікою (відхилення від загальноприйнятої структури
бізнес-плану в окремих країнах мають незначний характер). Ця структура
показана в додатку[1].
1. Коротка характеристика інвестиційного проекту (резюме).
Коротка характеристика інвестиційного проекту чи його резюме хоч і
починає запропонований бізнес-план, але створюється після розробки всіх
інших його розділів, коли концепція проекту, обгрунтування і форми
реалізації вже чітко визначені. Це зроблено для того, щоб інвестор на
основі тільки цього розділу зміг би зробити висновок, чи відповідає проект
напрямку по інвестиційній діяльності і по інвестиційній стратегії; чи
відповідає він потенціалу його інвестиційних ресурсів; чи влаштовує його
проект по строкам реалізації і строком повернення вкладеного капіталу і
т.д. Якщо інвестор за результатами розгляду даного розділу зробить висновок
про недоцільність участі в реалізації інвестиційного проекту чи, якщо
розділ не вміщує достатньої інформації для певних висновків, з подальшими
розділами бізнес-планів знайомитись уже не буде. Це визначає головні вимоги
до підготовки до саме цього розділу — лаконічність (не більше 2 — 3
сторінок), інформативність і простота викладу.
Розділ зазвичай починається з викладу концепції інвестиційного
проекту, в яку входять обгрунтування цілей підприємницької ідеї яка
реалізується за його допомогою на основі вивчення ринку і можливості
розширення діяльності; висновки про його перспективність і найбільш
доцільні форми реалізації інвестиційного проекту.
По запропонованій формі реалізації, має бути вказана ступінь розробки
інвестиційного проекту — наявність проекту намірів з основними фінансово-
економічними показниками; наявність типової документації і кошторису витрат
по проекту; наявність індивідуальної проектної документації і кошторис
витрат з експертизою незалежного аудитора.
На завершення цього розділу повинні бути такі характеристики
інвестиційного проекту — необхідна сума інвестиційних ресурсів в
національній валюті на момент розробки бізнес-плану (при необхідності
залучення іноземних інвесторів, а також при великих темпах інфляції сума
інвестиційних ресурсів повинна бути перерахована в долари США у
відповідності с поточним курсом Національного банку України); період
здійснення інвестицій до початку ефективної експлуатації об’єкту; можливий
період експлуатації об’єкту до початку наступного його розширення або
технічного переобладнання; проектований період окупності інвестицій. Для
іноземного інвестора додатково можуть бути змінені основні положення
державного і правового регулювання цього бізнесу в Україні.
2. Характеристики галузі, в якій реалізується інвестиційний проект.
Характеристика галузі в якій реалізується інвестиційний проект,
дозволяє в найбільш загальному обсязі розгледіти вплив зовнішнього
середовища на перспективність і ефективність розвитку запропонованого
інвестиційного проекту.
При зміні цього розділу бізнес-плану розглядається відповідність
галузевої направленості інвестиційного проекту задачам структурної
перебудови економіки України; тенденції розвитку попиту на товари галузі;
рівень розвитку ринкових відносин в галузі; середній рівень прибутку
капіталу в даній галузі за останній звітній період. Для більш детальної
характеристики галузі, в яку реалізується інвестиційний проект, можуть бути
використані показники, які розглядались вище при оцінці інвестиційної
привабливості галузі економіки України.
При харктеристиці галузі в яку реалізується інвестиційний проект,
найбільш доцільно використовувати план, який поданий нижче[2].
3. Характеристика товару (послуги).
Характеристика товару (послуги) повинна розглядати їх характерні
особливості і привабливість для споживачів (клієнтів), позитивні якості і
переваги в порівнянні з товарами (послугами), вже представлених на ринку.
Така порівняльна оцінка здійснюється по параметрам функціональності товару
(послуги), його якості, дизайну та інших ознаках.
Особливу увагу в процесі характеристики товару (послуги) треба
звернути на оцінку його конкурентноздатності по основним якісним ознакам,
рівню цін, наданням гарантій і післяпродажним послугам і т.п. Бажано також
взнати запланований загальний період життєвого циклу даного товару
(послуги) і можливість подальшого вдосконалення в рамках передбачених
технологій і рівня технічного забезпечення.
По окремим принципiально новим товарам, просуненим на ринок в процесi
реалiзацiї iнвестицiйного проекту потрiбно вказати в даному роздiлi
потрiбну форму його правового захисту (патент, авторське право, торговий
знак).
4. Розташування об’єкту.
Розміщення об’єкту, що розглядається у слідуючому розділі бізнес-
плану, дозволить, з однієї сторони, оцінити інвестиційну привабливість
даного регіону, а з другої — роздивитися потенційні переваги його
конкретного мізцерозташування із позицій наближеності до факторів
виробництва (сировині, енергоресурсам, кадровому потенціалу) або до ринків
збуту. Не останню роль у такій оцінці грає ринкова вартість земельної
ділянки, що її займає об’єкт та прилягяючої до неї території, з врахуванням
майбутнього законодавчого розширення приватизації та продажу землі.
При характеристиці розміщення об’єкту у даному розділі бізнес-плану
можуть бути використані окремі показники, що розглядалися при оцінці
інвестиційної привабливості регіонів України, а також загальні результати
цієї оцінки.
5. Аналіз ринку.
Аналіз ринку являє собою один із найбільш складних розділів при
розробці бізнес-плану. Цей аналіз охоплює не тільки поточне, але й
прогнозований стан даного ринку. Обгрунтованість висновків даного розділу
суттєво впливає на запланований обсяг виробництва продукта, рівень цін та
суму прибутку, а відповідно визначає і правильність розрахунків
ефективності інвестиції. В окремих випадках для підготовки такого розділу
слід залучати відповідних спеціалістів-маркетологів.
Розробка цього розділу починається з характеристики потенційних
покупців (клієнтів) даного продукту (послуги), їх особливостей та
запропонованої кількості у рамках даного регіонального регіону.
Наступний етап аналізу ринку пов’язаний тільки з такими видами
продуктів та послуг, що розглядаються у інвестиційному проекті, котрі вже
існують на внутрішньому ринку. Цей етап передбачає оцінку теперішнього
обсягу попиту (продажі) на продукт або послугу на цьому ринку. Така оцінка
по можливості повинна проводитися за останні три роки та розглядати
продукти не тільки вітчизняного виробництва, а й імпортні. Результати такої
оцінки подаються, як правило, у табличній формі[3].
При необхідності показники обсягу цієї таблиці можуть бути доповнені
розрахунками показниками структури.
З врахуванням запропонованої чисельності роздрібних та оптових
покупців та характеристики поточного стану попиту прогнозується можливий
обсяг продажу продуків(послуг) у рамках даного інвестиційного проекту на
майбутні п’ять років із моменту експлуатації об’єкту. Розрахунки
диференціюються у розрізі окремих регіональних ринків (якщо реалізація
даного товару(послуги) передбачається за межами даного регіону). Результати
цьго прогнозу представляються у інвестиційному бізнес-плані також у вигляді
таблиці ( у найбільш спрощеній формі вона показана у таблиці[4]).
У процесі аналізу ринку особливу увагу потрібно приділити оцінці
рівнів та динаміки цін на продукцію (послуги). Така оцінка проводиться по
внутрішньому ринку України у співставленні із рівнем світових цін на
аналогічну продукцію (особливу роль світових цін на продукцію (послуги).
Також оцінка проводиться по внутрішньому ринку України у співставленні з
рівнем світових цін на аналогічну продукцію (особливу роль вивчення
світових цін грає по продуктах, котрі прогнозується продавати на зовнішніх
ринках). По результатах оцінки та виявлення тенденцій складається прогнос
динаміки рівня цін на продукт на майбутній період.
Для того, щоб виключити вплив фактора інфляції в Україні прогнозований
рівень цін на внутрішньому ринку виражається у доларах США ( перерахунок
цін здійснюється по курсу Національного банку на момент закінчення бізнес-
плану). Результати оцінки теперішнього та прогнозованого рівня цін на
продукт (послугу) надається по формі, приведеній у таблиці[5].
Аналіз ринку завершується оцінкою теперішньог та прогнозованого рівнів
конкуренції на внутрішньому ринку (у першу чергу — на ринку регіона, у
якому реалізується інвестиційний проект). В процесі такої оцінки
розглядається кількість підприємств, що випускають аналогічний продукт, чи
здійснюють аналогічну послугу; частка основних підприємств у обсязі продаж
у регіоні (Україні); прогнозуєма поява на ринку нових підприємств-
конкурентів.
При необхідності у даному розділі можуть бути відображені і інші
показники, що характеризують теперішній стан та перспективи розвитку даного
продукту (послуги).
6. Планований обсяг і структура виробництва товару (надання послуг).
Планований обсяг та структура виробництва продукту (послуг що
надаються), являється основою характеристики майбутьньої виробничої
діяльності об’єкту інвестування на стадії його експлуатації.
У процесі розробки цього розділу бізнес-плану на першому етапі обсяг
випуска продукта (надання послуг) в середньому за рік при виході
інвестованого об’єкту на проектну потужність. На другому етапі аналогічні
розрахунки проводяться у розрізі окремих асортиментних груп продукту
(різновидностей послуги). І накінець, на третьому етапі результати
вищевирахуваних розрахунків диференціюються по конкретним рокам
майбутньогоперіоду, так як планується, що по мірі освоєння проекту його
виробнича потужність буде зростати за рахунок реалізації окремих резервів.
Планований обсяг та структура виробництва продукту (надання послуг)
розраховуються на трьох одиницях виміру: 1) кількості одиниць (або у інших
натуральних одиницях виміру); 2) у національній валюті; 3) в доларах США
(також із врахуванням прогнозу динаміки цін).
Результати проведених розрахунків представляються у бізнес-планах по

формі, приведеній у таблиці[6].
Якщо розрахунки носять альтернативний характер(наприклад, при
благоприємному та неблагоприємному варіантах розвитку ринку; більш швидкому
або повільному освоєнні проектних потужностей и т.д.), то у приведеній
формі вони викладаються, як різні варіанти прогнозованого випуску
продукції.
7. Забезпечення випуску товару (послуги) основними ресурсами.
Забезпеченість випуску продукту (послуги) основними факторами
виробництва дозволить з одної сторони, виявити реальність планованого
об’єкту цього випуску, а з другої, ефективність розміщення інвестиційного
проекту у вибраному регіоні.
Першочергова роль у розгляді окремих факторів виробництва відводиться
у інвестиційному бізнес-плані забезпеченністю випуску продукту (послуги)
основними видами сировини, матерiалiв, енергетичних ресурсiв. Власне цей
фактор викликає найбільш прискіпливу оцінку інвесторів, так, як часто
визначає найбільшу уразливість інвестиційного проекту із позицій
ефективності його розміщення. Звичайно, це не відноситься до тих видів
сировини та матеріалів, які в Україні не виробляються, але потреба в яких
відносно невелика, та в пропозиції та можливій закупці не виникає можливих
ускладнень. Характеристика забезпеченочті передбачуємого випуску продукту
(послуги) цими факторами виробництва викладається у бізнес-плані по формі.
Другим питанням, що розгладається у цьому розділі бізнес-плану, є
забезпеченість випуску продукту (послуги) сучасною технологією. У процесі
викладення цього питання відрізняється: чи є у ініціатора інвестиційного
проекту технологія, що відповідає сучасним стандартам; чи необхідне
придбання закордонних чи вітчизняних патентів, ліцензій, “ноу-хау”. Бажано
також взнати можливий період використання наявної або закупної технологій.
Слідуючим питанням, що розглядається у цьому розділі, є забезпеченість
випуску продукції (послуги) сучасним обладнанням. Воно повинно бути
розглянуте у прямому зв’язку із пропонованою до використання технологією
виробництва товару чи послуги. Також тут вказується — чи є у ініціатора
інвестиційного проекту необхідне обладнання чи його повинні придбати за
кордоном.
Серед факторів виробництва розглядається також забезпеченість випуску
продукту (послуги) відповідними виробничими приміщеннями та об’єктами
виробничої інфраструктури. При цьому вказується: чи є у повному обсязі
необхідні виробничі приміщення, чи необхідне їх розширення, купівля чи нове
будівництво. У останніх трьох випадках вказуються їх площі або обсяги.
І, накінець, важливу роль у системі розглянутих факторів виробництва
відіграє аналіз забезпеченності випуску продукту чи послуги кадрами
відповідної кваліфікації. Деколи характер розміщення розглянутого об’єкту
створює серйозні проблеми у притягненні кадрів не тільки спеціалістів, але
й відповідних робочих професій.
8. Стратегія маркетингу.
Стратегія маркетингу розробляється, як самостійний розділ бізнес-плану
у слідуючих випадках:
а) при виході на ринок із принципіально новим видом продукції;
б) при втручанні у інші регіональні ринки;
в) при високому рівні конкуренції на відповідному товарному ринку
(ринку послуг) даного регіону.
При відсутності у найближчому майбутньому проблем з попитом на
продукцію, послуги та з конкуренцією, маркетингова стратегія може не
розроблятися (вона особливо ефективна в умовах “ринку покупця”).
Якщо ж необхідність у розробці маркетингової стратегії по
інвестиційному проекту, що розглядається виникає, то в даному розділі
бізнес-плану повинні бути відображені прогнозовані цільові показники
стратегії маркетингу (в першу чергу, обсяг свого сегменту на товарному
ринку, або ринку послуг свого регіону, інших регіонів України і т.п.) та
основні міроприємства, що передбачаються цією стратегією.
9. Управління реалізацією інвестиційного проекту.
Управління реалізацією інвестиційного проекту повинно забезпечити його
найбільш ефективне та швидке здійснення.
ерш за все у цьому розділі необхідно розмістити організаційно-правову
форму реалізації інвестиційного проекту. Так, інвестиційний проект може
бути реалізованим у рамках діючої організаційно-правової форми його
ініціатора; у рамках організаційно-правової форми його інвестора; шляхом
створення нового акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю і
т.п.
Бажано подати у цьому розділі схему організаційної структури
управління об’єктом і на стадії його експлуатації. При цьому може бути
вказана кандидатура керівника і відповідні дані про нього (вік, стаж, стаж
роботи у подібній галузі).
І, накінець, у цьому розділі варто вказати — чи зможе бути
реалізованим інвестиційний проект самостійно (при відповідній
організаційній та фінансовій підтримці інвестора) чи потребує залучення
підрядників та субпідрядників. У останньому випадку у бізнес-плані
освітлюються також характеристики підрядчиків та субпідрядчиків (час роботи
з аналогічними інвестиційними проектами; досвід роботи з аналогічними
інвестиційними обсягами; рівень прогресивності технологій, що приміняються;
рівень кваліфікації кадрів; форми зв’язку з постачальниками матеріалів,
необхідних для реалізації проекту; ділова та фінансова репутація.
10. Оцінка ризиків та форми їх страхування.
Оцінка ризиків та форми їх страхування повинні розглядатися у розрізі
окремих видів цих ризиків. До таких ризиків можуть бути віднесені:
а) ризик істотної затримки початку реалізації проекту (затримки в
отриманні ліцензії, несвоєчасного відведення ділянки і т.д.);
б) ризик несвоечасного завершення будівничо-монтажних робіт по
проекту;
в) ризик перевищення фондів виділених на будівельно-монтажні роботи;
г) ризик невиходу на заплановані обсяги випуску продукта, послуг у
зв’язку із неякісністю технології, використанням застарілого
обладнання, падінням попиту, зростанням конкуренції і т.д.;
д) ризик невиходу на заплановані показники зовнішньоекономічної
діяльності в зв’язку із погіршанням для роботи експортної політики
держави;
е) ризик зниження запланованого рівня ефективності діяльності та
збільшення періоду окупності капіталу в зв’язку з державним
реєструванням цін, і т.д.
По основних видах ризиків повинен бути зазначений їх рівень. Бажано також
опреділити загальний рівень ризику по інвестиційному проекту (за критерій
можуть бути прийняті при цьому середньогалузевий або середньорегіональний
рівень ризиків).
У відповідності з оцінкою рівня окремих ризиків у даному розділі
бізнес-плану викладаються форми найбільш ефективного їх страхування. В
цьому ж розділі розглядаються, як правило, можливі форми виходу із
інвестиційного проекту на любій стадії його реалізації, якщо фактичний
рівень ризику значно перевищить розрахунковий і істотно вплине на
ефективність реалізуємого інвестиційного проекту.
11. Фінансовий план.
Фінансовий план є самим важливим розділом бізнес-плану, тому до його
розробки слід підійти найбільш серйозно. При достатньому рівні його
обгрунтованості він являється головним критерієм прийняття інвестиційного
проекту до реалізації (відповідно при недостатній розробці цього розділу
бізнес-плану прийняття інвестиційного проекту до реалізації нереальне, так,
як запропонований бізнес-план не відповість на основне питання, що цікавить
інвестора — як швидко і в яких формах буде забезпечено повернення
вкладеного капіталу).
Цей розділ бізнес-плану демонструє результати ряду розрахунків.
На першому етапі цих розрахунків виходячи із системної вартості робіт
та етапів їх впровадження складається графік потоку інвестицій, що зв’язані
із будівництвом (розширенням, реконструкцією, технічним переозброєнням) та
введенням об’єкту в експлуатацію. В цьому графіку відображається також
потрібний обсяг інвестицій у оборотні активи і в створення необхідних
резервних фондів. В складі інвестицій, що зв’язані із введенням у дію
основних фондів, враховуються не тільки прямі затрати по фондам, але й
накладні витраит підрядчика та інвестора. На перший рік графік потоку
інвестицій розробляється в помісячному, а на другий рік — поквартальному
розрізах.
На другому етапі розрахунків обосновується план доходів та витрат,
зв’язаних із експлуатацією реалізуємого інвестиційного проекту. В ньому
відображаються такі основні показники господарської діяльності
експлуатованого проекту, як валовий дохід від реалізації продукта
(послуги); загальний обсяг та склад основних поточних затрат; податкові
платежі;
валовий та чистий прибуток; грошовий потік(що являє собою суму чистого
прибутку та амортизаційних відрахуваннь). Цей розрахунок також здійснюється
на перший рік у помісячному, а на другий рік — в поквартальному розрізах.
На третьому етапі розрахунків визначається точка беззбитковості по
даному проекту, котра демонструє, при якому обсязі продажу продукту чи
послуги буде досягнуто самоокупності господарської діяльності об’єкту
інвестуванняна стадіїйого експлуатації. Беззбитковість цієї діяльності
досягається при такому обсязі чистого доходу від реалізації котрий рівний
сумі поточних затрат. Графічна інтерпритація точки беззбитковості показана
на малюнку[7].
Розрахунок точки беззбитковості представлено по даним, приведеним у
таблиці[8] (обсяг виробництва прирівнюється до обсягу реалізації). Для
розрахунків використовують наступну формулу:
ПВпост
ОПб = ,
(1)
Рп — Рпзп
де
ОПб — обсяг продажу (виробництва), який забезпечує досягнення
точки беззбитковості розглянутого інвестиційного проекту;
ПВпост — сума постійних потичних витрат (до них відносяться
витрати по оренді і утриманню основних фондів, витрати на
рекламу та інші види поточних витрат, сума котрих не
змінюються при зміні

обсягів продажу або виробництва);
Рп — рівень чистого прибутку до обсягу продажі в процентах;
Рпзп — рівень змінних поточних витрат до обсягу продажі в процентах
(до змінних відносяться витрати на сировину і матеріали,
транспортні витрати, витрати на оплату процентів за
коткотерміновий кредит та інші види поточних витрат, сума
яких змінюється пропорційно зміні обсягів продажі або
виробництва).
На четвертому етапі розрахунків визначається період окупності
інвестицій в проект. Він вираховується на середньорічну суму грошового
потоку. Обидві ці суми повинні бути прирівнені до реальної вартості по
ставці процента, яка зазвичай приймається в розмірі 8 — 12 процентів в рік
(фактор інфляція був виключений в процесі розрахунку цих показників). Більш
детально методика цього показника буде викладена в наступному розділі.
12. Стратегія фінансування інвестиційного проекту.
Стратегія фінінсування інвестиційного проекту полягає у викладені
бізнес-плану. В процесі розробки цієї стратегії необхідно визначити джерела
фінансування інвестиційного проекту. Види джерел формування інвестиційних
ресурсів і принципи їх оптимізації були детально викладені в попередньому
розділі. Керуючись цими принципами визначаються можливі джерела
фінансування.
В процесі підготовки цього розділу бізнес-плану також слід розглянути
склад привабливих джерел капіталу, в перчу чергу, можливість залучення
засобів іноземних інвесторів. Форми такого залучення можуть бути
найрізноманітніші — грошовий вклад в іноземній валюті; майновий вклад;
забезпечення одержання кредитів іноземних банків; залучення до будівництва
закордонного підрядчика та його фінансування; передача прав на використання
патентів, ліцензій, “ноу-хау”; забезпечення підготовки кадрів для
ефективної експлуатації об’єкта та інші.
Повний варіант бізнес-плану, викладений вище, розробляється по
крупним інвестиційним проектам при необхідності залучення великих сум
інвестиційних ресурсів. ПО інвестиційним проетам, які не вимагають високих
розмірів залученого капіталу (в практиці інвестиційної діяльності України —
до 100.000 доларів США або відповідно в національній валютв по поточному
курсу), розробляється і подається короткий варіант бізнес плану.
Розроблений бiзнес-план дає можливiсть iнiцiаторам iнвестицiйного
проекту майбутнiм iнвесторам докладно оцiнити доцiльнiсть його реалiзацiї i
очiкувану ефективнiсть.

2.2. Методи оцiнки ефективностi реальних iнвестицiй.

Оцiнка ефективностi iнвестицiй являє собою найбiльш вiдповiдальний
етап в процесi прийнятя iнвестицiйних рiшень. Вiд того, наскiльки
об’єктивно i докладно проведена ця оцiнка, залежать строки повернення
вкладеного капiталу i темпи розвитку компанiї (фiрми). Ця об’єктивнiсть i
докладнiсть оцiнки ефективностi iнвестицiйних проектiв в значнiй мiрi
визначається використанням сучасних методiв проведення такої оцiнки.
Слiд вiдмiтити, що методи оцiнки ефективностi капiтальних вкладень,
якi використовуються на даний час в вiтчизнянiй практицi, не можна визнати
коректними. Обидва показника якi використовуються в цих цiлях — коефiцiєнт
ефективностi (вiдношення середньорiчної суми прибутку до суми капiтальних
вкладень) та строк окупностi (обернений йому показник) мають ряд суттєвих
недолiкiв, якi не дозволяють одержати об’єктивну оцiнку ефективностi
реальних iнвестицiй.
Так в чому суть цих недолiкiв? Перший з них полягає в тому, що при
розрахунках кожного iз перерахованих показникiв не враховується фактор часу
— нi прибуток, нi обсяг коштiв якi iнвестуюються не одержують реальної
вартостi. Звiдси, в процесi розрахунку порiвнюються свiдомо незрiвняннi
велечини — сума iнвестицiй в реальнiй вартостi i сума прибутку в майбутнiй
вартостi. Другий iз недолiкiв використованих показникiв полягає у тому, що
показником повернення iнвестованого капiталу приймається тiльки прибуток.
Але, в реальнiй практицi iнвестицiї повертаються у виглядi грошового
потоку, який складається iз суми чистого прибутку i амортизацiйних
вiдрахувань. Звiдси, оцiнка ефективностi iнвестицiй тiльки на основi
прибутку суттєво спотворює результати розрахункiв (штучно занижує
коефiцiєнт ефективностi i завищує строк окупностi). I на кiнець, третiй
недолiк полягає у тому, що показники якi розглядаються дозволяють одержати
лише односторонню оцiнку ефективностi iнвестицiйного проекту, бо вони
обидва базуються на використаннi одинакових вихiдних даних (суми прибутку i
суми iнвестицiй).
Навiть такий короткий огляд вiтчизняної практики оцiнки ефективностi
капiтальних вкладень свiдчить про недоцiльнiсть її використання в сучасному
iнвестицiйному менеджментi.
Розглянем базовi принципи i методичнi пiдходи, якi використовуються в
зарубiжнiй практицi при оцiнцi ефективностi реальних iнвестицiй.
Одним iз таких принципiв є оцiнка повернення iнвестицiйного капiталу
на базi показника грошового потоку (cash flow), який формується завдяки сум
чистого прибутку i амортизацiйних вiдрахувань в процесi експлуатацiї
iнвестицiйного проекту. При цьому показник грошового потоку може прийматися
при оцiнцi диференцiйним по окремим рокам експлуатацiї iнвестицiйного
проекту або як середньорiчний.
Другим принципом оцiнки є обов’язкове зведення до реальної вартостi
як iнвестицiйного капiталу, так i сум грошового потоку.
Третiм принципом оцiнки є вибiр диференцiйованої ставки проценту
(дисконтної ставки) в процесi дисконтування грошового потоку для рiзних
iнвестицiйних проектiв.
Четвертим принципом, є варiацiя форм використованої ставки проценту
для дисконтування в залежностi вiд цiлей оцiнки. При розрахунку рiзних
показникiв ефективностi iнвестицiй в якостi ставки процента, вибираємої для
дисконтування, можуть бути використаннi: середня депозитна або кредитна
ставка; iндивiдуальна норма прибутковостi iнвестицiй з врахуванням рiвня
iнфляцiї, рiвня ризику i рiвня лiквiдностi iнвестицiй; альтернативна норма
прибутковостi по другим можливим видам iнвестицiй; норма прибутковостi по
поточнiй господарськiй дiяльностi i т.п.
Iз врахуванням вищесказаних принципiв розглянемо методику оцiнки
ефективностi реальних iнвестицiй на основi показникiв. Система цих
показникiв показана на малюнку[9].
Чистий зведений дохiд дозволяє одержати найбiльш узагальненну
характеристику результату iнвестування, тоб-то його кiнцевий ефект в
асолютнiй сумi. Пiд чистим зведеним прибутком розумiється рiзниця мiж
зведеними до реальної вартостi (шляхом дисконтування) сумою гошового потоку
за перiод експлуатацiї iнвестицiйного проекту i сумою iнвестованих в його
реалiзацiю засобiв. Розрахунок цього покахника здiйснюється по формулi:
ЧЗП = ГП — IЗ,
(2)
де ЧЗП — чистий зведений прибуток;
ГП — сума грошового потоку (в реальнiй вартостi) за весь перiод
експлуатацiї iнвестицiйного проекту (до початку нових iнвестицiй
в нього). Якщо повний перiод експлуатацiї до початку нового
iнвестування в даний об’єкт визначити важко, його приймають в
розрахунках в розмiрi 5 рокiв (це середнiй перiод амортизацiї
обладнання, пiсля чого воно пiдлягає замiнi);
IЗ — сума iнвестованих засобiв, направлених на реалiзацiю
iнвестицiйного проекту.
Використовувана дисконтна ставка при розрахунках цього показника
диференцiюється з врахуванням рiвня ризику тi лiквiдностi.
Приклад: В iнвестицiйну компанiю поступили для розгляду бiзнес-плани
двох альтернативних проектiв. Данi, якi характеризують цi
проекти, поданi в таблицi[10]. Для дисконтування сум грошового
потоку проекту “А” процентна ставка прийнята в розмiрi 10%, а
проекту “Б” — 12% (у зв’язку з бiльш довготривалим строком його
реалiзаiї). Результати дисконтування грошового потоку наведенi в
таблицi[11].
З врахуванням розрахованої реальної вартостi грошових потокiв
визначимо чистий зведений дохiд. По першому iнвестицiйному
проекту вiн складе: 8758 — 7000 = 1758 дол. США. По другому
iнвестицiйному проекту

вiн складе: 8221 — 6700 = 1521 дол. США
Таким чином порiвняння показникiв чистого зведеного прибутку по
представленим iнвестицiйним проектам показує, що проект “А” є
бiльш ефективним, нiж проект “Б” (хоча по проекту “А” сума
iнвестованих зособiв бiльша, а їх вiддача у виглядi майбутнього
грошового потоку менша, нiж по проекту “Б”).
Iндекс прибутковостi.
ГП
IП = ,
(3)

де IП — iндекс прибутковостi по iнвестицiйному проекту;
ГП — сума грошового потоку в реальнiй вартостi;
IЗ — сума iнвестицiйних засобiв, направлених на реалiзацiю
iнвестицiйного проекту.
Приклад: Використовуючи данi по представленим iнвестицiйним проектам,
визначимо iндекс прибутковостi по ним. По проекту “А” iндекс
прибутковостi складе: = 1,25. По проекту ”Б” iндекс
прибутковостi складе: = 1,23. Порiвняння iнвестицiйних
проектiв по показнику “iндекс прибутковостi” показує, що проект
“А” є бiльш ефективним.
Перiод окупностi.

ПО = ,
(4)
ГПп
де ПО — перiод окупностi вкладених засобiв по iнвестицiйному проекту;
IЗ — сума iнвестицiйних засобiв, направлених на реалiзацiю
iнвестицiйного проекту .
ГПп — середня сума грошового потоку (в реальнiй вартостi) в перiодi.
При короткострокових вкладеннях цей перiод приймається за один
мiсяць, а при довгострокових — один рiк.
Приклад: Використовуючi данi по представленим iнвестицiйним проектам,
визначимо перiод окупностi по ним. Для цього в першу чергу
визначимо середньорiчну суму грошового потоку в реальнiй
вартостi. По проекту “А” вона складе: = 4379 дол. США, а
по проекту “Б” — вiдповiдно: = 2055 дол. США. З
врахуванням середньорiчної вартостi грошового потоку перiод
окупностi по проекту “А” складе:
= 1,6 року, а по проекту “Б” : = 3,3 року.
Порiвняння iнвестицiйних проектiв по показнику “перiод
окупностi” свiдчить про вагомi переваги проекту “А” перед
проектрм “Б” (при порiвняннi проектiв по показникам “чистий
зведений прибуток” та “iндекс прибутковостi” цi переваги були
менш замiтнi).
Внутрiшня норма прибутковостi.
Цей показник є найбiльш важким i цiлком новим для нас показником з
позицiї механiзму його розрахунку. Вiн характеризує рiвень прибутковостi
конкретного iнвестицiйного проекту, який виражається дисконтною ставкою, по
якiй майбутня вартiсть грошового потоку вiд iнвестицiй призведе до реальної
вартостi iнвестованих коштiв. Внутрiшню норму прибутковостi можна
охарактеризувати i як дисконтну ставку, при якому чистий зведений прибуток
в процесi дисконтування буде зведений до нуля.

Приклад: Використовуючi данi по представленим iнвестицiйним проектам,
визначимо по ним внутрiшню норму прибутковостi. По проету “А”
нам необхiдно найти розмiр дисконтної ставки, по якiй реальна
вартiсть грошового потоку (8758 дол. США) за 2 роки буде
дорiвнювати сумi iнвестованих засобiв (7000 дол. США). Розмiр
цiєї ставки складає 11,9%, який i являє собою внутрiшню норму
прибутковостi цього проекту. По проекту “Б” необхiдно,
вiдповiдно, знайти розмiр дисконтної ставки, по якiй реальна
вартiсть грошового потоку (8221 дол. США) за 4 роки буде
дорiвнювати сумi iнвестованих засобiв (6700 дол. США). Розмiр
цiєї ставки складає 5,2%, яка також представляє собою внутрiшню
норму прибутковостi цього проекту. Спiвставляючи показники
внутрiшньої норми прибутковостi, ми бачимо, що по проекту “А”
вона бiльш нiж в двiчi вища, нiж по проекту “Б”, що свiдчить про
вагомi переваги проекту “А” при його оцiнцi по цьому показнику.
Всi показники якi були розгляненi вище, находяться в тiсному зв’язку
мiж собою. Характер цього взаємозв’язку наведено на малюнку[12]. Ось чому
при оцiнцi ефективностi реальних iнвестицiй всi показники якi були
розгляненi, варто розглядати в комплексi.
Результати оцiнки ефективностi реальних iнвестицiйних проектiв
використовуються при формуваннi iнвестицiйного портфелю компанiї.

РОЗДІЛ III.
Здійснення інвестиційної діяльності на прикладі банківської системи.

3.1. Суть та цілі банківських інвестицій.

Інвестиційна діяльність фінансово-кредитних установ здійснюється
спеціальними інвестиційними банками і комерційними банками. Інвестиційні
банки- це різновид спеціальних кредитних інститутів, мобілізуючих
довгостроковий позичковий капітал і віддаючих його в розпорядження
позичальникам (підприємцям і державі) через випуск і розміщення облігацій
або інших видів боргових зобов`язань. Інвестиційні банки виступають не
просто посередниками між позичальником і інвесторами, а вролі гарантів
емісії і організаторів вторинного ринку цінних паперів — вони купують та
продають великі пакети акцій і облігацій за свій рахунок, надаючи кредити
покупцям цінних паперів.
За організаційною формою та юридичним статусом інвестиційні банки
являють собою неоднорідну групу установ, що обумовлено особливостями
національних ринків позичкового капіталу та розбіжностями у банківському
законодавстві окремих країн. Класичний тип інвестиційних банків притаманний
США, де комерційним банкам заборонено займатися інвестиційною діяльністю
(крім операцій з державними та муніціпальними облігаціями). До Асоціації
інвестиційних банкірів США входять близько 700 інвестиційних банків. В
Західній Європі такого чіткого розгалуження між комерційними банками і
інвестиційними банками не існує. У Великобританії інвестиційними операціями
займаються торговельні банки, найбільш впливові з яких (близько 60) входять
до Асоціації емісійних домів. З 70-х рр. в цю діяльність активно
втручаються комерційні банки.
В банківській практиці інвестиціями є засоби банків, вкладенні в цінні
папери підприємств, організацій, установ різних форм власності на порівняно
довгий термін часу.
Сукупність цінних паперів, придбаних банком шляхом активних операцій,
формує його інвестиційний портфель. Інвестиційний портфель включає, як
правило, акції промислових підприємств, компаній, облігацій, боргові
зобов`язання (векселі) переважно довгострокового характеру.
Цінні папери можуть бути об`єктом банківських інвестицій при двох
умовах:
вони повинні обертатися на ринку;
служити борговими зобов`язаннями.
Основна мета банків як інвесторів вбачається в тому, щоб забезпечити
собі збереження коштів, тоб-то безпечність вкладень, дохідність банківських
інвестицій, їх ліквідність та ріст.
Деякі західні вчені відносять до інвестиційних цілей диверсифікацію
інвестиційного портфелю, хоча вона виступає скоріш за все, методом
регулювання інвестиційної діяльності банку для досягнення банківськиї
цілей, тоб-то є наслідком цих цілей.
Під безпекою, слід розуміти невразимість вкладень від зворушень на
фондовому ринку та стабільність одержання доходу. Безпека зазвичай
досягаєть збитками дохідності і росту вкладень. Найбезпечнішими вважаються
вкладення в облігації державних позик, котрі забезпечуються своїм
економічною вагою та платоспроможністю держави.
Якщо банк зацікавлений в доходності цінних паперів, тоб-то в одержані
максимально можливих дивідентів по акціям і процентів по боргових
зобов’язаннях, то йому, імовірно, прийдеться пожертвувати безпекою,
оскільки рахується, що більш дохідними є цінні папери акціонерних товариств
з низьким інвестиційним рейтингом. Однак це не означає, що чим ненадійніші
цінні папери тим вони більше приносять доходу. Дохідність залежить і від
інших чинників. Оптимальне поєднання безпечності і дохідності досягається
ретельною і періодичною провіркою та підбором цінних паперів.
Ліквідність цінних паперів означає швидке та беззбиткове для їх
власників переведення цих паперів в гроші. Ліквідність не обов’язково
пов’язана з іншими інвестиційними цілями. Вона означає, що при певній ціні
завжди знайдуться покупці, котрі придбають ці цінні папери.
Нарощувати вкладення можуть лише власники акцій. Збільшення капіталу
забезпечується в основному за рахунок простих акцій акціонерних товариств
котрі розвиваються, і котрі працюють в передових галузях народного
господарства. Такі акції, як правило, приносять низький рівень дивідентів,
але забезпечують швидке подорожчення капіталу.
Таким чином, потрібно відзначити, що ні один цінний папір не
відповідає одночасно всім інвестиційним цілям, треба знайти компроміс між
цілями інвестора. Якщо цінні папери надійні, то дохідність буде низькою,
тому що інвестори, надаючи перевагу надійності, будуть купляти їх по більш
високій ціні, порівнянно з номінальною, ціною, що відповідно знизить
дохідність. Таке ж положення і при виборі інших цілей. Якщо прогнози
вкажуть на ріст капіталу, то на такі цінні папери виникає підвищенний
попит, в результаті якого будуть рости ціни і снижуватись дохідність.
Особливу увагу комерційні банки приділяють якості цінних паперів при
їх купівлі, хоча надійного методу визначення захисту вкладених коштів на
довгий термін немає, оскільки іноді мають місце ситуації, котрі неможливо
передбачити.
Таким чином, коли визначені цілі інвестування, необхідно вибрати ті
цінні папери, котрі відповідають цим цілям. З цією метою спочатку проводять
галузевий аналіз, відбір галузей, діяльність яких за певний період дає
найкращі результати. За допомогою такої оцінки прогнузується перспективи
розвитку галузі, робляться висновки про взаємозв’язок обсягу виробництва,
прибутку, рівня цін, і т.д. Після цього робиться аналіз публікованої
фінансової звітності і порівнюють результати за ряд років в процентному і
вартісному відображенні. Основними показниками, котрі розглядаються при
такому аналізі, є обсяг продажі і загальна виручка, балансовий прибуток,
чистий прибуток, ставка податку, розподілення активів та ін.
Пізніше розрахувуються ключеві коефіцієнти: норми прибутку на
акціонерний капітал; коефіцієнт прибутковості (відношення чистого прибутку
до виручки від реалізації); коефіцієнт обернення коштів (визначається
шляхом ділення виручки від реалізації до вартості активів акціонерного
товариства); співвідношення власних і позичкових коштів, коефіцієнт
ліквідності та інші показники. Ці коефіцієнти доцільно співставити з
аналогічними по галузі, а також прослідити динаміку за певний період часу.
Основними цінними паперами у відповідності до закону України “Про
цінні папери і фодову біржу” є акції і облігації, решта походять від них.
Акція — це цінний папір без встановленого строку обігу, яка свідчить
про внесення відомого паю в капітал акціонерного товариства, і яка
підтверджує членство в цьому товаристві і праві її володаря на одержання
частки прибутку у вигляді дивідента, а також на участь в розподілі майна
при ліквідації акціонерного товариства.
Таким чином, участь банку в капіталі акціонерного товариства дозволяє
вишукати дивіденти на вкладений капітал, а також бути співвласником даного
товариства.
В теперішній час банкам дозволено створювати дочірні підприємства,
котрим вони можуть передавати частину своїх функцій. Так, декотрі банки
передають свої операції по оренді обладнання дочірнім лізинговим компаніям.
Дуже вигідно банку бути засновником страхового акціонерного
товариства, яке буде страхувати клієнтів цього банку, що забезпечило б
повернення виданих кредитів.
Банк також може придбати акції товарних і фондових бірж, якщо вони
створені в формі акціонерного товариства. Це дає банкам членство на біржі,
де вони можуть проводити біржеві операції від свого імені або по дорученню
своїх клієнтів.
Вкладення в облігації (свідоцтва про внесення їх власником грошових
засобів і які підтверджують зобов’язання відрахувань йому номінальної
вартості цього цінного паперу в передбаченний в ній строк з виплатою
фіксованого проценту) є менш ризиковим порівнянно з вкладенням в акції.
Найнадійнишим і безпечним на фондовому ринку рахуються державні
боргові зобов’язання. Так, за всю історію існування цього виду цінних
паперів в США не було ні одного випадку неплатежу.
В Україні на теперішній час важко гарантувати ліквідність державних
позик через нестабільність і хронічний дефіцит державного бюджету.
Активні операції комерційних банків включають в себе також облік та
дисконт векселів. Вексель являє собою цінний папір, котрий засвідчує про
безумовну грошовому зобов’язанність векселедавця оплатити після наступлення
строку певну суму грошей власнику векскля (векселетримачу).
Вексельний обіг на Україні було введено у відповідності з Постановою
Верховної Ради від 17 червня 1992р. “Про застосування векселів в
господарському обігу України”.
Якщо векселетримач зацікавлений в достроковому поверненні коштів,
відокремлених від розрахунків, він може продати боргове зобов’язання
комерційному банку. Вексель передається банку при наявності повного
передаваємого напису — індосамента, котрий означає перехід права одержання
платежу по борговому зобов’язанню до банку.
Головною умовою прийняття векселів до обліку в комерційному банку є
ліквідність векселя, котра визначається надійністю платника по векселю та
строкам погашення боргового зобов’язання.
Облік векселів ведеться по ціні нижчій ніж його номінальна вартість
на облікову ставку.
При вексельних операціях повинно пердбачатись і забезпечуватись
захист прав тримача векселя нормативними документами і впершу чергу законом
“Про банкрутство”.
Таким чином, із розвитком ринку цінних паперів в Україні у кожного
комерційного банку повинна підвищуватись питома вага вкладення в цінні
папери.
На жаль, в теперішній час в Україні інвестиційна діяльність
комерційних банків практично зведена до нуля. У відповідності з Постановою
Кабінету Міністрів України “Про внесення змін та доповнень в закон України
про банки і банківську діяльність” комерційним банкам забороняється мати
загальну суму вкладень в статутні фонди інших підприємств і організацій
більше 10% їх власного статутного фонду. При цьому частина комерційного
банку в статутному фонді одного із підприємств або організації не може
перевищувати 15% статуного фонду цього підприємства.
Інвестиційна діяльність комерційного банку здійснюється робітниками
його відділу інвестицій. Функція інвестування потребує систематичного
аналізу ризику придбаних цінних паперів, оцінку якості цих паперів,
визначення можливості банку здійснювати інвестиції. Для цього необхідно
ретельне, безперервне та кваліфіковане спостереження та вивчення ринку
цінних паперів.
Таким чином, любий комерційний банк здійснює одну чи другу
інвестиційну політику. Основними чинниками, які впливають на інвестиційну
політику, є дохідність, ліквідність, готовність йти на великий ризик або,
навпаки, жертвувати прибутковістю для забезпечення ліквідності.
Періодично робітники інвестиційного відділу готують для правління
звіти про інвестиційну діяльність. Основними показниками цих звітів є
ступінь диверсифікації, якість та строки цінних паперів, данні про аналіз
інвестиційного портфеля.
По мірі необхідності, в залежності від умов функціонування банку, їх
інвестиційна діяльність переглядається і обновлюється.

3.2. Інвестиційні операції банків
та ризик пов’язаний із ними.

Дуже часто кредитні операції банків (позики) вважають за інвестиційні
операції. На це є свої причини. Позики і інвестиції мають мають подібностей
і розбіжностей між собою. Так розглянемо ж ці подібності і відмінності.
В світовій практиці позичкові і інвестиційні операції комерційних
банків є найбільш важливими, оскільки вони являють собою банківську
діяльність, за допомогою якої кредитні установи пускають в обіг свої
ресурси з ціллю одержання прибутку.
Іншою важливою особливостю, яка об’єднує ці операції можна назвати їх
дохідність. Інвестиційні і позичкові операції є найпривабливішими в
банківській діяльності, вони займають найбільшу питому вагу у складі
активів комерційного банку.
Крім цього, з іншої сторони інвестиційні і позичкові операції мають
розбіжності.
Позика являє собою вкладення коштів на відносно короткий період часу з
умовою повернення її або її еквівалента в сумі, яка перевищує початкову, на
позичковий процент. Інвестування — це використання грошей з метою
забезпечення довготривалого періоду часу, причому, до того, як вкладенні
кошти будуть поверненні в банк.
Клієнт звертається в банк за позикою при винекненні потреби в нього у
грошах, яку він не може покрити власними коштами. Таким чином, при
кредитуванні ініціатором угоди звичайно виступає позичальник, а при
інвестуванні ініціатива належить банку, який намагається вкласти кошти в
цінні папери з метою одержання прибутку.
Як правило, при кредитуванні банк є головний і один з небагатьох
кредиторів, тоді як в інвестиційному процесі він, як правило, один з
багатьох кредиторів. Із цього можна припустити ще одну розбіжність між
позичковим та інвестиційним процесами: кредитування пов`язане з особистими
стосунками банку з позичальником, інвестування ж являє собою обезособлену
діяльність.
Між позичковими і інвестиційними операціями комерційних банків існує
тісний взаємозв’язок. Оскільки ці операції є найбільш дохідними, то як
правило, вони представляють для банку суттєвий ризик. Ось чому банки
зобов’язанні підтримувати оптимальну структуру своїх активів і в залежності
від економічної ситуації змінювати її або на користь позик, або на користь
інвестицій.
Наприклад, банк, який надав позики першокласним позичальникам та має
гарантії повернення вкладених коштів, а також володіє стійкими вкладами,
може взяти на себе великий ризик по відношенню до інвестиційних операцій.
Але іноді більш вигідно, що б банк проводив широку позичкову політику і
обережну інвестиційну політику. Це означає готовність надати позики у
великому обсязі. Ризик, викликаний цими операціями буде зрівноважений
ліквідним портфелем інвестицій.
Якщо у банка випадково виникає потреба у коштах через вилучення
клієнтами своїх вкладів або одержання заявок на позики, які перевищують
наявні ресурси, він може поміняти і обсяг інвестиційного портфеля і при
необхідності зменшити розмір позичкового капіталу. Це здійснюється шляхом
продажу цінних паперів, в котрі були вкладені кошти, погашення позик,
наданих до запитання, непоновлених кредитів, строк погашення котрих
закінчується.
Для банківських інвестицій характерні фактори ризику.
Оцінка ризику і доходності — це цей фундамент, за допомогою якого
приймаються раціональні та обрунтовані рішення про вкладення коштів.
Ризик, притаманний банківським інвестиціям, можна умовно розділити на
три таких вида: кредитний ризик, ринковий ризик і процентний ризик.
Кредитний ризик характерний для цінних паперів, котрі пов`язані з
імовірністю того, що він буде неспроможний виконати свої фінансові
зобов`язання.
Ринковий ризик витікає з того, що привабливість деяких паперів як
об`єкта вкладення може бути частково втрачена, так що їх продаж буде
можливий тільки з великою скидкою.
Процентний ризик пов`язаний із закріпленням відсотка по облігаціях в
договірному порядку з момента їх випуску й відносною свободою коливань
ринкових ставок вгору і вниз. Чим далі строк погашення облігації, тим вищий
ризик, пов`язаний з динамікою ставки відсотка.
Здійснюючи інвестиційні операції, банки слідкують за рівнем їх
дохідності. Віддача від вкладенних коштів повина пропорційно відповідати
ризикованості вкладень (див. малюнок 3.1.).
Малюнок 3.1.
Співвідношення ризику і дохідності[13].

Х1 Х2

Коли ризик не існує банк одержить прибуток Y3, при ризику Х1 дохід
буде Y2, при ризику Х2 — відповідно Y1. В звичайних умовах, як правило,
низький ризик дає низьку віддачу, а високий пов’язаний з високими доходами.
Ціни облігацій і доходів по ним взаємозалежні. При низьких цінах
доходи від облігацій високі, і навпаки. Банк, котрий купляє облігації по
низьким процентним ставкам, ризикує можливим зменшенням вартості
інвестиційного портфелю у випадку підвищення ставок.
При зниженні процентних ставок ринкова вартість збільшиться.
Часто банки позбавлені іншого вибору, крім як взяти на себе втрати від
продажу облігацій по підвищеним процентним ставкам в період виникнення
необхідності в коштах через вилучення клієнтами своїх вкладів або
підвищення попиту на кредит.
Кожен банк при управлінні своїми активами формує первинні та вторинні
резерви. До первинних відносяться касова готівка і прирівненні до неї
кошти, до вторинних — ліквідні цінні папери, в основному державні боргові
зобов’язання.
Таким чином, цінні папери, які входять в інвестиційний портфель, у
відповідності з їх функціональним призначенням поділяються на інвестиції і
вторинні ліквідні резерви. Між ними існує чітка відмінність — ступінь
ліквідності. Ліквідні вторинні резерви можна негайно перетворити в
готівкові гроші шляхом продажу на ринку цінних паперів. В цьому відношені
багато цінних паперів із інвестиційного портфелю мають таку ж ліквідність,
як і цінні папери, які входять до вторинного резерву. Але ліквідність
залежить також від строків цінних паперів. Чим дальший строк погашення
боргового зобов’язання, тим вища імовірність зміни його ринкової вартості
із зміною процентної ставки. Ось чому, наприклад, довгострокові облігації
уряду менш ліквідні, ніж короткострокові казначейські векселі, хоча ці
папери випускає один емітент — скарбниця. Це залежить від того, що
облігаціям притаманий більший ризик через зміну процентних ставок по ним.
Інвестиційні цінні папери розраховані на більш довший термін, ніж
цінні папери вторинних резервів. Граничні терміни цінних паперів, котрі
відносяться до вторинних резервів, залежать від керівництва банку. Тому
цінні папери весь час переходять із категорії інвестицій в вторинні
резерви. Наприклад, якщо по довгостроковим облігаціям уряду (котрі при
придбанні були віднесені до інвестицій) залишився строк до погашення,
рівний строку, який встановив банк по цінним паперам вторинних резервів, їх
можна віднести до ліквідних активів.
Як вже відмічалось, здійснюючи інвестиції в цінні папери комерційний
банк переслідує найважливішу ціль — регулювання платоспроможності і
ліквідності. Для безперервності платежів по кореспонденському рахунку банк
може використати різні методи. Так, багато банків зберігають на
кореспондентському рахунку великі суми коштів для забезпечення майбутніх
платежів, беруть кредити в інших банках. Однак ці методи мають в собі деякі
недоліки.
Найбільш прийнятним та раціональним методом підтримки ліквідності є
розглянутий вище метод вкладення коштів в високоліквідні цінні папери,
котрі при винекненні потреби легко реалізуються. За рахунок одержаної
виручки від реалізації здійснюються платежі по кореспондентському рахунку.
З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрат через зниження
курсу цінних паперів в сучасних умовах банки застосовують сильну техніку
управління інвестиційним портфелем.
Основним методом зменшення ризику втрат є диверсифікація вкладень,
коли капітал розподіляється між багатьма цінними паперами різної якості та
різних термінів погашення.
Слід також відмітити, що за допомогою диверсифікації неможна уникнути
ризику, але можна його зиеншити.
При диверсифікації рекомендується обмежувати вкладення коштів в
певний вид цінних паперів в розмірі 10% загальної вартості портфеля. По
мірі розширення вмісту портфеля цей рубіж може зменшуватись до 5% і менше.
Інший метод зменшення ризику, це метод “Штанги”.
Багато які з комерційних банків в інвестиційній діяльності
дотримуються стратегії “Штанги”. При такому підході суттєва доля
інвестиційного портфеля складається із довгострокових зобов`язань,
зрівноважених короткостроковими цінними паперами, при відсутності або
невеликій кількості середньострокових цінних паперів.
При використанні метода “Штанги” сума вкладень в довгострокові
боргові зобов’язання і час, коли вони здійснюються, залежать від рівня і
динаміки довгострокових ставок.
Якщо прогноз банку вказує на зниження довгострокових процентних
ставок, здійснюється купівля довгострокових цінних паперів. При зниженні
короткострокових процентних ставок доцільно вкладення в короткострокові
зобов’язання.
Стратегію “Штанги” можуть вільно використовувати банки, котрі мають
точні прогнози по відношенню динаміки процентних ставок. При таких умовах
цей метод є дуже результативний і раціональний.
Однак диверсифікація не означає придбання любих цінних паперів
різних видів, а має на меті кваліфікований підхід і точні розрахунки.
Диверсифікацію не можна розцінювати тільки як скрупульозний розподіл цінних
паперів по їх строкам і якості. Надто велика диверсифікація може негативно
вплинути на ефективність інвестиційного портфелю.
В останній час великого значення набувають такі операції банку як
факторинг і лізинг. Факторинг — це одна з нетрадиційних послуг, що виникла
в США у 1890 р. Він являє собою купівлю банком у клієнта права вимоги
боргу. Як правило, банк купує дебіторські рахунки, пов`язані з поставкою
товарів чи наданням послуг. Факторинг оформляється складанням між банком і
клієнтом спеціального договору. До обов`язків банку входять не тільки
стягнення боргу, але й функції по обслуговуванню останнього: аналіз
кредитної можливості боржника, інкасація, прийняття на себе ризику несплати
і т.д. Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші у
розмірі 80-90% суми боргу; 10-20% суми, що залишились, банк тимчасово
стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу в розмірі 1-2%
загальної суми куплених банком рахунків; позичкового процента, нарахованого
на виданий клієнту аванс.
Другий вид операцій — лізинг — також виник у США в 50-ті роки і являє
собою різновид довгострокового кредиту, який надається у натуральній формі
і погашається клієнтом в розстрочку.
Лізинговий механізм полягає у наступному. На прохання клієнта банк
набуває певне майно, (устаткування, транспортні засоби, коип`ютери тощо) і
приймає на себе практично всі зобов`язання власника, включаючи
відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату
майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплено майно, складає з
банком строковий договір оренди, в якому визначаються, поряд з іншими
умовами, розмір орендної плати і періодичність її внесення. Орендна плата
складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за
лізінгові послуги, що дорівнює відсотку за кредит. Прибуток банку від
лізингових операцій складається з: лізингового відсотка і залишкової
вартості майна до моменту закінчення строку оренди. Відсоткова плата за
лізингову послугу нижча від позичкового відсотка, тому клієнту вигідніше
користуватися лізингом, ніж брати грошову позику для купівлі дорогого
обладнання.
Існує три форми лізингу:
— оперативний — 3-5 років;
— лізинг нерухомості — 15-20 років;
— фінансовий лізинг — 2-6 років.

Висновки.

Інвестиційна діяльність в Україні ще перебуває в стані становлення,
причому цей процес відстає від потреб реформування економіки. У цьому
виявляється взаємозалежність всієї економічної системи та інвестиційної
діяльності, яка є джерелом фінансування господарського механізму. Основною
причиною слабкості інвестиційної діяльності в Україні є не стільки
законодавча та правова база, скільки економічна криза, спад виробництва,
розрив традиційних господарських зв’язків.
Лібералізація та безконрольне зростання цін спричинило велику нестачу
оборотних засобів і коштів для інвестицій.
При написанні роботи були виявлені такі недоліки:
мала частка банківських інвестицій, в зв’язку із складним становищем в
Україні.
Необхідно змінити цю частку, оскільки це є одним із найважливіших
компонентів НТП. Для зміни цієї частки потрібно:
залучити іноземні інвестиції;
під’єднати Україну до ЄЕС;
отримувати інвестиції іноземних банків;
законодавчими актами стимулювати банки, інвестувати кошти.

ДОДАТКИ.

додаток №1

Рекомендована структура розробки і подання інвестиційного проекту.

1. Коротка характеристика інвестиційного
проекту (резюме).

2. Характеристика галузі в якій
реалізується інвестиційний проект.

3. Характеристика товару (послуги)

4. Розташування об’єкту.

5. Аналіз ринку.

Розділи
6. Планований об’єм і структура
інвестиційного проекту
виробництва товару (послуги).

7. Забезпеченність випуску товару
(послуги) основними ресурсами.

8. Стратегія маркетингу

9. Управління реалізацією
інвестиційного проекту.

10. Оцінка ризиків, та форми
їх страхування.

11. Фінансовий план.

12. Стратегія фінансування
інвестиційного проекту

додаток №2

План
характеристики галузі.

1. Сфера діяльності, в якій реалізується інвестиційний проект:
а) виробництво;
б) торгівля;
в) надання послуг;
г) інше (вказати).

2. Галузь (підгалузь), в якій реалізується інвестиційний проект.
Вказується відповідно з діючою класифікацією галузей економіки України

3. Відповідність галузевої направленності інвестиційного проекту
цілям структурної перебудови економіки України в майбутньому періоді:
а) відповідає повністю;
б) віжповідає частково:
в) не відповідає.

4. Тенденції розвитку попиту на продукцію галузі:
а) попит на продукцію галузі буде вагомо збільшуватись;
б) попит на продукцію галузі очікується стабільним;
в) попит на продукцію галузі буде зменшуватись..

5. Рівень розвитку ринкових відношень в галузі:
а) рівень приватизації підприємств галузі;
б) степінь охоплення родукції галузі державним замовленням;
в) степінь державного регулювання цін на продукцію галузі.

6. Середній рівень рентабельності підприємств данної галузі за
останній звітній період:
а) рівень чистого прибутку до використаного капіталу (суми
основних і оборотних коштів), в процентах;
б) рівень чистого прибутку до поточних витрат (затратами повної
собівартості), в процентах;
в) рівень чистого прибутку до об’єму випуску продукції
(товарообігу, послуг), в процентах.

таблиця №1

Характеристика сучасного обсягу попиту (продажі) на товар (послугу)
на внутрішньму ринку(.

| |Роки звітного періоду |
| |1993р. |1994 р. |1995 р. |
|ВИД | |В тому числі | |В тому числі | |В тому числі |
| |Загал|насичений |Загаль |насичений |Загаль|насичений |
| |ь- | | | |- | |
|РИНКУ |ний |за |за |ний |за |за |ний |за |за |
| |обсяг|рахуно|рахуно|обсяг |рахуно|рахуно|обсяг |рахуно|рахун|
| |попит|к |к |попиту |к |к |попиту|к |ок |
| |у |вiтчиз|імпорт|(прода-|вiтчиз|імпотр|(прода|вiтчиз|імпор|
| |(прод|-няног|у |жі) |-няног|у |-жі) |-няног|ту |
| |а-жі)|о | | |о | | |о | |
| | |вир-ва| | |вир-ва| | |вир-ва| |
|1 |2 |3 |4 |5 |6 |7 |8 |9 |10 |
|Регіональн|$9300|$60500|$32500|$112000|$ |$ |$12250|$ |$8575|
|ий |0 | | | |56000 |56000 |0 |36750 |0 |
|(об-ласть,| | | | | | | | | |
|в якій | | | | | | | | | |
|пердба-чає| | | | | | | | | |
|ться | | | | | | | | | |
|реалі-заці| | | | | | | | | |
|я | | | | | | | | | |
|інвести-ці| | | | | | | | | |
|йного | | | | | | | | | |
|проекту) | | | | | | | | | |
|Національн|$1330|$ |$ |$160000|$ |$ |$17500|$ |$1225|
|ий (в |00 |86450 |46550 | |80000 |80000 |0 |52500 |00 |
|цілому по | | | | | | | | | |
|Українi) | | | | | | | | | |

таблиця №2

Прогноз можливого обсягу продажі товару (послуги) в межах
розглядуваного інвестиційного проекту на майбутні п’ять років(.

(в натуральних одиницях виміру)
|РЕГIОНИ |Роки прогнозуваноого періоду |
|ПРОДАЖУ |1996р. |1997р. |1998р. |1999р. |2000р. |
|1 |2 |3 |4 |5 |6 |
|1. Область, в | | | | | |
|якій | | | | | |
|передбачається | | | | | |
|реалізація |600 |1800 |1800 |1200 |1200 |
|інвес-тиційного | | | | | |
|проекту | | | | | |
|2. Інші області | | | | | |
|України |30 |600 |1200 |2400 |3600 |
|3. Інші країни |- |30 |60 |120 |600 |
|СНГ | | | | | |
|4. Інші | | | | | |
|закордонні |- |- |- |- |- |
|держави | | | | | |
|(перера-хувати) | | | | | |
|В цілому по всіх| | | | | |
|регіонах |630 |2430 |3600 |4320 |5400 |

таблиця №3

Характеристика сучасного і планованого рівня цін на товар (послугу) на
внутрішньому і зовнішньому ринках(.

(за одиницю)
|ВИД |Сучасний рівень |Прогнозований рівень цін |
|РИНКУ |цін |в доларах США |
| |млн крб.|$ |1997 р.|1998 р. |1999 р. |2000 р. |2001 р. |
|1 |2 |3 |4 |5 |6 |7 |8 |
|Внутрішній | | | | | | | |
|(середній | | | | | | | |
|рівень цін | | | | | | | |
|на ринку |456000 |$ 2400 |$ 2040 |$ 1326 |$ 1060 |$ 795 |$ 675 |
|України | | | | | | | |
|Зовнішній | | | | | | | |
|(середній | | | | | | | |
|рівень | | | | | | | |
|світових |360000 |$ 1920 |$ 1734 |$ 1213 |$ 1031 |$ 767 |$ 650 |
|цін) | | | | | | | |

таблиця №4

Запланований обсяг виробництва продукцii (надання послуг)
в майбутньому п’ятирічному періодi(.

|Асортиментні |Одиниця | |
|групи товару |виміру |Роки прогнозованого періоду |
|(різновиди | | |
|послуг) | | |
| | |1996 р.|1997 р. |1998 р. |1999 р. |2000 р. |
|1 |2 |3 |4 |5 |6 |7 |
|1. Х — товар |тис. один. |10 |30 |50 |65 |70 |
| |млн. крб. |50000 |150000 |250000 |325000 |350000 |
| |тис. дол. США|250 |750 |1250 |1625 |1750 |
|2. Y — товар |тис. один. |3 |9 |15 |19,5 |21 |
| |млн. крб. |240000 |720000 |1200000 |1560000 |1680000 |
| |тис. дол. США|1200 |3600 |6000 |7800 |8400 |
|ВСЬОГО |тис. один. |13 |39 |65 |84,5 |91 |
| |млн. крб. |290000 |870000 |1450000 |1885000 |2030000 |
| |тис. дол. США|1450 |3600750 |7250 |9425 |10150 |

Таблиця №5

Данні бізнес-планів інвестиційних проектів, необхідні для розрахунків
показника чистого зведеного прибутку(.

|ПОКАЗНИКИ |Інвестиційні проекти |
| |“А” |“Б” |
|1. Обсяг інвестиційних | | |
|коштів, USD |7.000 |6.700 |
|2. Період експлуатацiї | | |
|інвестиційного проекту, | | |
|років |2 |4 |
|3. Сума грошового потоку| | |
|всього, USD |10.000 |11.000 |
|в тому числi | | |
|1-й рiк |6.000 |2.000 |
|2-й рiк |4.000 |3.000 |
|3-й рiк |- |3.000 |
|4-й рiк |- |3.000 |

Таблиця №6

Розрахунок дiйсної вартостi грошових потокiв
по iнвестицiйним проектам(.

(долари США)
|РОКИ |Iнвестицiйнi проекти |
| |“А” |“Б” |
|1-й рiк |6 000 |0,909 |5454 |2 000 |0,893 |1786 |
|2-й рiк |4 000 |0,826 |3304 |3 000 |0,797 |2391 |
|3-й рiк |- |- |- |3 000 |0,712 |2135 |
|4-й рiк | | |- |3 000 |0,636 |1908 |
|РАЗОМ |10 000 |- |8758 |11 000 |- |8221 |

малюнок №1

Розподiлення точки беззбитковостi в процесi експлуатацii об’єкту(.

малюнок №2

Система показникiв оцiнки ефективностi реальних iнвестицiй.

Показники оцiнки ефективностi iнвестицiй
чистий
зведений
дохiд

iндекс

прибутковостi

перiод
окупностi
внутрiшня норма дохiдностi

малюнок №3

Взаємозв’язок окремих показникiв, якi формують ефективнiсть iнвестицiй в
процесi iнвестицiйного циклу по проекту(.

Література.

1. О предпринимательстве. Закон Украины от 7 февраля 1991г.
2. О собственности. Закон Украины от 7 февраля 1991г.
3. О предприятиях в Украине. Закон Украины от 27 марта 1991г.
4. О ценных бумагах и фондовой бирже. Закон Украины от 18 июля 1991г.
5. Об инвестиционной деятельности. Закон Украины от 18 сентября 1991 г.
6. Об общих основах создания и функционирования специальных (свободных)
экономических зон. Закон Ккраины от 13 октября 1992г.
7. Об охране прав на изобретение и полезные модели. Закон Украины от 23
декабря 1993г.
8. О государственной программе поощрения иностранных инвестиций в
Украине. Закон Украины от 17 декабря 1994г.
9. Об инвестиционных фондах и инвестиционных компаниях. Указ Президента
Украины от 11 мая 1994г. №55/94.
10. О внесении изменений и дополнений В Положение об инвестиционных
фондах и инвестиционных компаниях. Указ Президента Украины от 28
марта 1995г. №265/95.
11. О режиме иностранного инвестирования. Декрет Кабинета Министров
Украины от 8 февраля 1994г. №55-93.
12. О концепции создания специальных (свободных) экономических зон в
Украине. Постановление Кабинета Министров Украины от 18 января 1995
г. №36.
13. О порядке предоставления индивидуальных лицензий на осуществление
инвестиций за пределами Украины. Инструкция Национального банка
Украины от 20 января 1994 г.
14. Положение о типовом бизнес-плане Фонда государственного имущества
Украины. Утверджено Приказом Фонда государственного имущества от 26
мая 1994 г. №301.
15. Порядок регистрации выпуска инвестиционных сертификатов
инвестиционногофонда и инвестиционной компании. Утвержден приказом
Министерства финасов Украины от 19 апреля 1994 г. №33.
16. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. — К., МП “ИТЕМ ЛТД”, “Юнайтед
Лондон Лимитед”, 1995 — 448с.
17. Богуславский М.М. Правовое положение иностранных инвестиций. — М.,
Совинтерюр., 1993.
18. Бочаров В.В. Финансово-кредитные методы регулирования рынка
инвестиций. — М.: Финансы и статистика, 1993.
19. Бухгалтерский, валютный и инвестиционный аспекты лизинга. — М., СП
“Crocus International”, 1991.
20. Газеев М.Х. и др. Показатели эффективности инвестиций в условиях
рынка. — М., ВНИИОЭНТ, 1993.
21. Герасимчук Н.С. и др. Инвестиционная сфера экономики. — К., “Наукова
думка”, 1992.
22. Голубович А.Д., Миринская О.М. Биржевая торговля и инвестирование в
США, — М., МЕНАТЕП — Информ, 1991.
23. Инвестиционно-финансовый портфель. Книга инвестиционного менеджера.
Под ред. Рубина Ю.Б. — М., СОМИНТЭК, 1993.
24. Инвестиционно-финансовый портфель. Книга финансового менеджера. Под
ред. Рубина Ю.Б. — М., СОМИНТЭК, 1993.
25. Калашников Ю.Н., Лавров С.Н., Перская В.В. Инвестиционное
сотрудничество: рынок и цены. — М., Внешторгиздат, 1991.
26. Квас А. Методика финансового обоснования инвестиционных проектов //
Украина-бизнес. 1994. — №17.
27. Комаров И.К. Инвестиции и рынок. Перспектива хозяйствования и
управления.-М., Знание, 1991.
28. Логинов В., Гусева К., Соколов Ю. Инвестиционная политика;
возможности реализации и приоритеты. // Экономист. — 1993 г. — №9.
29. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс. Ч.1-2. — М., Республика, 1992.
30. Мансухани Г.Р. Золотое правило инвестирования. — М.: Церих, 1991.
31. Мухетдинова Н.М., Зубченко Л.А. Как инвестировать за рубежом? — М.:
Бином, 1993.
32. Нікбахт Е., Гроппеллі А. Фінанси. — К., 1992.
33. Основы инвестирования. — М.: Церих, 1992.
34. Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. К. “Издательство
Либра” ООО, 1996 г.
35. Портфель приватизации и инвестирования. — М.: Соминтэк, 1992.
36. Принципы инвестирования. — М.: СП “Crocus International”, 1992.
37. Смирнов А.Л. Организация финансирования инвестиционных проектов. —
М., АО “Консалтбанкир”, 1993.
38. Тони Райс, Брайн Коли. Финансовые инвестиции и риск: Пер. С англ. —
К.: Торгово-издательськое бюро BHV, 1995.
39. Федченко А. Концепция государственной инвестиционной политики на
1995 год. // Экономист. — 1994. — №10.
40. Чесноков А.С. Инвестиционная стратегия и финансовые игры. — М.:
ПАИМС, 1994.
41. Яковец Ю. Инновационное инвестирование: новые подходы. // Экономист.
— 1995 — №1.

————————
[1] Див. додатки, додаток №1.
[2] Див. додатки, додаток №2.
[3] Див. додатки, таблиця №1.
[4] Див. додатки, таблиця №2.
[5] Див. додатки, таблиця №3.
[6] Див. додатки, таблиця №4.
[7] Див. дотатки малюнок №1.
[8] Див. додатки таблиця №4.
[9] Див. додатки, малюнок №2.
[10] Див. дотатки, таблиця №5.
[11] Див. дотатки, таблиця №6.
[12] Див. додатки, малюнок №3.
[13] Э.Никбахт, А.Гронпелии. — “Финансы”, “Вик”, “Глобус”. — К.
( Цифровий матеріал взятий з умовного суб’єкта підприємництва.
Аналіз проводиться згідно динаміки розвитку економіки України на
основі сукупного попиту і пропозиції.

( Цифровий матеріал взятий з умовного суб’єкта підприємництва.
( Цифровий матеріал взятий із врахуванням вартості середнього комп’ютера
(Pentium166).
( Цифровий матеріал взятий з умовного суб’єкта підприємництва.
( И.А.Бланк. Инвестиционный менеджмент. — Киев, МП “ИТЕМ” ЛТД, “Юнайтед
Лондон Трейд Лимитед”, 1995 — с.168.
( И.А.Бланк. Инвестиционный менеджмент. — Киев, МП “ИТЕМ” ЛТД, “Юнайтед
Лондон Трейд Лимитед”, 1995 — с.169.
( И.А.Бланк. Инвестиционный менеджмент. — Киев, МП “ИТЕМ” ЛТД, “Юнайтед
Лондон Трейд Лимитед”, 1995 — с.162.
( И.А.Бланк. Инвестиционный менеджмент. — Киев, МП “ИТЕМ” ЛТД, “Юнайтед
Лондон Трейд Лимитед”, 1995 — с.175.

————————
8221
6700

8758
7000

7000
4379

6700
2055

8221
4

8758
2

Прибуток

Y1

Y2

Y3

Ризик

Зона прибутку

Зона збиткiв

Точка беззбитковостI

Змiннi поточнi витрати

Постiйнi поточнi витрати

Обсяг продажу

Сума прибутку поточних витрат них

Обсяг продажу, який забезпечує самоокупнiсть дiяльностi

Загальна сума поточних витрат

Чистий дохiд

?

Грошовий потiк

Реальна вартiсть

Перiод окупностi

Внутрiшня норма прибутковостi

Чистий зведений дохiд

Обсяг коштів які iнвестуються

Перiод iнвестування до початку експлуатацiї об’єкту

Перiод експлуатацiї об’єкту

Час

Загальна тривалiсть iнвестицiйного циклу по проекту

Iнвестування коштiв —
негативний грошовий потiк

Оставить комментарий


Лимит времени истёк. Пожалуйста, перезагрузите CAPTCHA.